Зовнішність Івана Мазепи майже не деталізована. Скупий портрет гетьмана Байрон подає у контрастному зіставленні рис, які співвідносять молоді і старі роки гетьмана. В молодості – він «юнак – красень», «веселий і стрункий», «в дні юнацтва золоті» – непереможений жодним вельможою, жодним із мужів чи хлопців. – А тепер, «коли вже сімдесятий» – у нього вигляд» такий, що «не годні …родичі пізнать». Байрон приділяє більше уваги внутрішньому, психологічному портрету героя. Тут також використовується прийом контрасту. В молодості Мазепа – веселий, тепер, коли йому за сімдесят, і він щойно разом із Карлом і лицарями – воїнами отримав поразку під Полтавою, він похмурий. Іноді його тішить надійний вірний помічник – його кінь. Але більше він у зажурі. В його характеристиці поет підкреслює міць, славний життєвий досвід.. Але найбільшої романтичності досягає Байрон, коли змальовує здатність Мазепи кохати. Мазепа Байрона –– це не тільки відважний лицар, але й «щасливий панич із ніжним серцем».8 Мазепа постає самітником – «один супроти всіх». Доля явно не на його боці, тому він «скорився долі». Він страждає, терпить фізичні муки. Але Мазепа ні за що не шкодує. «Терезина судьба» йому теж невідома – це, мабуть, підсилює його біль. Він не чекає пощади від кривдників. Навпаки, він прагне помсти. Мов скажений, дикий кінь мчить його полем «швидше блиску, грому» – «так би й водопад не зміг». Знесилений кінь падає, але герой, прикручений «тугим ремінням» до його спини, порвати пута не зміг, він залишався прив’язаним до трупа коня, і «туге реміння» продовжувало «завдавати мук». Мазепа у цьому епізоді – людина незламної волі, вільнолюбний бунтар із страдницькою душею. До самого кінця жахливої подорожі Мазепа зберігає самовладання. Він залишається сильною особистістю і саме завдяки цьому стає гетьманом України. І хоч він не зміг змінити хід історичних подій (поразка шведів), та він зберіг свою гідність і честь. Розкриттю образу Мазепи сприяє яскрава символіка твору. Картини «дикої» природи підкреслюють незвичайність образу героя, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце Мазепи. Вороння символізує смерть, а схід сонця – надію на повернення життя. Серед усіх символів вирізняється образ коня. Взагалі коні посідають значне місце у творі. У романтичній літературі – це символ вдачі, людської долі. Мазепа та його кінь – наче одне ціле. Під час відпочинку старий гетьман спершу подбав про коня. Кінь – вірний товариш Мазепи, і той виявляє турботу про нього, бо він ніколи не зрадить, служить йому впродовж років. Гетьман ставиться до коня, як до розумної істоти, що свідчить про глибоке природне начало у його душі, тісний зв’язок і спорідненість із природою
По идейному содержанию и худож. форме в композиционной системе «Слова о полку Игореве» наиболее четко выделяются три части: Сон Святослава, Золотое слово Святослава и Плач Ярославны. Они являются своеобразным поэтич. фокусом полному раскрытию авторского замысла. При анализе худож. построения «Слова» этим частям обычно уделяется главное внимание.
В "Слове о полку Игореве" около четверти всей песни занимает так называемое обычно "Золотое слово Святослава" - Святослава Всеволодовича, великого киевского князя, старейшины всей Киевской Руси во времена Игорева похода.
Эта совокупность строф даже в школах наших заучивается под таким именно названием: "Золотое слово Святослава". А между тем этому необходимо положить конец, ибо недопустимо, чтобы величайший памятник мировой поэзии превращался в источник ложных сведений по отечественной истории. Отнесение всех этих строф к Святославу Киевскому есть досадная ошибка.
"Тогда великый Святъслав изронил злато слово слезами смешено и рече: "О, моя сыновча, Игорю и Всеволоде! рано еста начала Половецкую землю мечами цвелйти" (рано вы начали Половецкой земле мечом обиду творить) . Так начинается "Золотое слово". Далее, после горьких упреков "сыновцам" своим на то, что ни во что поставили его старейшинство ("это ли сотворили моей серебряной седине! "), киевский великий князь обращается с призывом ко всем князьям древнего Киевского государства - начиная от Карпат (Галицкий Осмомысл Ярослав) и кончая Волгою и Уралом (Всеволод Большое Гнездо) . Вот это именно воззвание ни в коем случае не входит в "Золотое слово Святослава". Оно целиком принадлежит самому гениальному певцу. Он, как признают все, был тонким знатоком истории и междукняжеских взаимоотношений, а потому никоим образом не мог вложить в уста киевского великого князя, отца всех князей Киевсйой Руси, старейшины Русской земли, те слова, которые были унизительны для него именно как для первого в старейшинстве князя.
Кладовая солнца"в рассказе "кладовая солнца" рассказывается о осиротевших детях- девочке насте и ее брате митраше. они отправились на блудово болото за клюквой.по дороге они повздорили и разошлись. митраша пошел опасной дорогой,через слепую елань,и попал в болото, а настя пошла в обход.она нашла поляну сверху до низу красную-полную клюквы.они испытали кучу опасных митраша,с собаки травки вылез из болота и убил волка-серого помещика,которого люди его деревни так давно боялись,а настя сама спаслась от змеи и насобирала целую корзинку клюквы,а ее было много.в конце они встретились и вернулись домой помирившись,они возвращаются домой опять друзьями с полными лукошками клюквы.основная мысль в рассказе "кладовая солнца"-автор хочет донести до нас,что человек и природа должны оставаться единым целым.что надо беречь природу,и учиться у нее.она и есть та самая кладовая и мы должны научиться использовать ее ресурсы разумно!
Зовнішність Івана Мазепи майже не деталізована. Скупий портрет гетьмана Байрон подає у контрастному зіставленні рис, які співвідносять молоді і старі роки гетьмана. В молодості – він «юнак – красень», «веселий і стрункий», «в дні юнацтва золоті» – непереможений жодним вельможою, жодним із мужів чи хлопців. – А тепер, «коли вже сімдесятий» – у нього вигляд» такий, що «не годні …родичі пізнать». Байрон приділяє більше уваги внутрішньому, психологічному портрету героя. Тут також використовується прийом контрасту. В молодості Мазепа – веселий, тепер, коли йому за сімдесят, і він щойно разом із Карлом і лицарями – воїнами отримав поразку під Полтавою, він похмурий. Іноді його тішить надійний вірний помічник – його кінь. Але більше він у зажурі. В його характеристиці поет підкреслює міць, славний життєвий досвід.. Але найбільшої романтичності досягає Байрон, коли змальовує здатність Мазепи кохати. Мазепа Байрона –– це не тільки відважний лицар, але й «щасливий панич із ніжним серцем».8 Мазепа постає самітником – «один супроти всіх». Доля явно не на його боці, тому він «скорився долі». Він страждає, терпить фізичні муки. Але Мазепа ні за що не шкодує. «Терезина судьба» йому теж невідома – це, мабуть, підсилює його біль. Він не чекає пощади від кривдників. Навпаки, він прагне помсти. Мов скажений, дикий кінь мчить його полем «швидше блиску, грому» – «так би й водопад не зміг». Знесилений кінь падає, але герой, прикручений «тугим ремінням» до його спини, порвати пута не зміг, він залишався прив’язаним до трупа коня, і «туге реміння» продовжувало «завдавати мук». Мазепа у цьому епізоді – людина незламної волі, вільнолюбний бунтар із страдницькою душею. До самого кінця жахливої подорожі Мазепа зберігає самовладання. Він залишається сильною особистістю і саме завдяки цьому стає гетьманом України. І хоч він не зміг змінити хід історичних подій (поразка шведів), та він зберіг свою гідність і честь. Розкриттю образу Мазепи сприяє яскрава символіка твору. Картини «дикої» природи підкреслюють незвичайність образу героя, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце Мазепи. Вороння символізує смерть, а схід сонця – надію на повернення життя. Серед усіх символів вирізняється образ коня. Взагалі коні посідають значне місце у творі. У романтичній літературі – це символ вдачі, людської долі. Мазепа та його кінь – наче одне ціле. Під час відпочинку старий гетьман спершу подбав про коня. Кінь – вірний товариш Мазепи, і той виявляє турботу про нього, бо він ніколи не зрадить, служить йому впродовж років. Гетьман ставиться до коня, як до розумної істоти, що свідчить про глибоке природне начало у його душі, тісний зв’язок і спорідненість із природою