Овідій народився в березні 43 р.до Р. Х. в місті Сульмоне і належав до старовинного вершническому роду. Батько готував Публія до адвокатської кар'єри і ще дитиною відправив його в Рим навчатися красномовству. Вступивши на державну службу, майбутній поет встиг пройти тільки самі нижчі посади. Незабаром він закинув справи. Світські розваги та література приваблювали його набагато більше, ніж перспектива потрапити до сенату.
Своє літературне покликання Овідій відчув і усвідомив дуже рано. В одній зі своїх пізніх елегій він докладно і з великою дотепністю розповідає про свої перші поетичні досліди. Незважаючи на заперечення батька, який не схвалював схильності сина до літератури і вважав подібного роду заняття порожньою справою, Овідій з юних років цілком віддався поезії. Популярність прийшла до нього майже відразу ж. Природний талант, дивовижна легкість і витонченість мови сть і гумор – все це доставило віршам Овідія велику популярність. Він дебютував любовними елегіями, з яких згодом були складені три книги «любовних віршів». Зовні він йде тут по стопах своїх попередників-грецьких і римських елегійних поетів, але фактично руйнує всі умовності цього жанру. Ідеалізована любов елегії огрублюється, стає предметом іронічної гри. Овідій навіть не претендує на зображення серйозного і глибокого почуття, він тільки «жартівливий співак любовної млості». Все це, однак, ні в якій мірі не відбивається на поетичній майстерності. Винахідливість у варіаціях, дотепність, тонкість психологічних живі замальовки побуту – такі безсумнівні переваги «любовних віршів». До цього треба додати виняткову легкість і гладкість вірша, в яких Овідій не знає собі рівних серед римських поетів
Повесть-феерия александра грина «алые паруса» была написана в 1916-1922 годы и является наиболее известным произведением автора. а. с. грин сам прожил нелегкую жизни и своей повестью хотел показать силу мечты. это произведение повествует о жизни девочки по имени ассоль, которая с детства верила в мечту. она родилась и выросла в бедной семье в небольшой деревушке. мать ассоль умерла, когда девочка была совсем маленькой, поэтому она воспитывалась отцом, грозным и замкнутым лонгреном. лонгрен в прошлом был матросом огромного брига, на котором прослужил десять лет. после внезапной смерти жены он был вынужден оставить службу и заняться воспитанием дочери. ассоль росла впечатлительной и мечтательной девушкой с доброй душой. они с отцом жили отчужденно и мало общались с односельчанами. всему виной был один случай. когда местного трактирщика на лодке унесло в море, его видел лонгрен, но и пальцем не пошевелил, чтобы . перед смертью трактирщик рассказал всем о жестокости моряка, но умолчал о том, что сам когда-то не жене лонгрена, которая нуждалась в деньгах и еде. именно из-за этого бедняжка мери отправилась в город заложить обручальное кольцо, а по дороге смертельно простудилась. после этого все односельчане считали лонгрена жестоким, а ассоль и вовсе прослыла полоумной, после встречи с собирателем сказок по имени эгль. тот представился волшебником и рассказал восьмилетней девочке, что однажды за ней приедет красивый и отважный принц на белом корабле с алыми парусами. ассоль поверила в эту и всегда знала, что так и будет. в деревне ее стали обзывать «ассоль корабельная» и подшучивать над ней. однако она не отчаивалась и до конца верила в свою мечту. однажды в лисс причалил корабль смелого моряка и капитана собственного судна артура грэя. во время у берегов каперны грэй наткнулся на спящую в кустах красавицу и влюбился в нее. в подарок он оставил на ее мизинце свое старинное кольцо. в таверне он узнал, что это ассоль, которая все ждет своего принца на корабле с алыми парусами. тогда у грэя созрел план воплотить мечту девушки. увидев поутру кольцо на своем пальце, ассоль уже догадывалась, что ее принц скоро появится. так и получилось. грэй украсил мачту своего корабля алым шелком, нанял бродячих музыкантов и свою команду, что намерен жениться на самой лучшей девушке, которая ждет его с самого детства. на мой взгляд, своим произведением автор хотел сказать, что любому человеку нужна заветная мечта. когда человек чего-то желает всем сердцем, то это обязательно сбывается. более того, а. с. грин хотел показать, что жить можно как в мире реальности, так и в мире мечты.
Природа-причина хорошего настроения.Я думаю,что это правда. Например,когда мы гуляем в тёплый солнечный день по какой-нибудь лужайке у нас появляется прекрасное настроение,которое вряд ли может что-то испортить. Охото улыбаться всему вокруг-радоваться жизни одним словом. А теперь вспомним об осени,когда идёт дождь.Почему-то становится грустно на душе и мы ничего не можем с этим сделать.Как бы не старались. Так что думаю,природа даёт нам причины,когда радоваться,когда грустить. Получается,что природа в каком-то смысле влияет немного на наше настроение. Даже смотря на картину,на которой изображен например,зимний солнечный день отдаётся у нас какими-то эмоциями.Нам может понравится это картина,кому-то нет.Ведь у каждого человека разные вкусы и разные характеры.
Овідій народився в березні 43 р.до Р. Х. в місті Сульмоне і належав до старовинного вершническому роду. Батько готував Публія до адвокатської кар'єри і ще дитиною відправив його в Рим навчатися красномовству. Вступивши на державну службу, майбутній поет встиг пройти тільки самі нижчі посади. Незабаром він закинув справи. Світські розваги та література приваблювали його набагато більше, ніж перспектива потрапити до сенату.
Своє літературне покликання Овідій відчув і усвідомив дуже рано. В одній зі своїх пізніх елегій він докладно і з великою дотепністю розповідає про свої перші поетичні досліди. Незважаючи на заперечення батька, який не схвалював схильності сина до літератури і вважав подібного роду заняття порожньою справою, Овідій з юних років цілком віддався поезії. Популярність прийшла до нього майже відразу ж. Природний талант, дивовижна легкість і витонченість мови сть і гумор – все це доставило віршам Овідія велику популярність. Він дебютував любовними елегіями, з яких згодом були складені три книги «любовних віршів». Зовні він йде тут по стопах своїх попередників-грецьких і римських елегійних поетів, але фактично руйнує всі умовності цього жанру. Ідеалізована любов елегії огрублюється, стає предметом іронічної гри. Овідій навіть не претендує на зображення серйозного і глибокого почуття, він тільки «жартівливий співак любовної млості». Все це, однак, ні в якій мірі не відбивається на поетичній майстерності. Винахідливість у варіаціях, дотепність, тонкість психологічних живі замальовки побуту – такі безсумнівні переваги «любовних віршів». До цього треба додати виняткову легкість і гладкість вірша, в яких Овідій не знає собі рівних серед римських поетів