И. С. Тургенев вырос в семье жестокой помещицы-крепостницы. Воспоминание о расправах матери над крепостными людьми навсегда остались в душе писателя. В юности Тургенев дал себе клятву до конца жизни бороться против крепостного права и сдержал ее. В рассказе «Муму» он написал о событиях, происходивших в имении его матери.
Главный герой — глухонемой дворник Герасим. Барыня взяла его из деревни, где он жил один и считался «самым исправным тягловым мужиком». Герасиму не понравилось его новое житье в Москве. Работа дворника казалась ему шуткой после тяжелого крестьянского труда. Он не понимал, зачем его взяли в Москву, скучал по деревне и тосковал в одиночестве. Постепенно Герасим стал привыкать к новой жизни. Но через некоторое время случилось неприятное происшествие. Полюбилась ему кроткая, молчаливая, белокурая женщина — прачка Татьяна. Но барыня выдала ее замуж за пьяницу Капитона Климова и отправила в деревню. Герасим очень горевал. Он пошел проводить до заставы Татьяну, потом бродил вдоль реки. Вдруг ему показалось, что в воде у самого берега что-то барахтается. Это была несчастная собачонка. «Ни одна мать так не ухаживает за своим ребенком, как ухаживал Герасим за своей питомицей». Он назвал ее Муму. Она страстно привязалась к Герасиму, и все люди в доме полюбили ее.
Так еще год. «Герасим продолжал свои дворнические занятия и был очень доволен своей судьбой». Однажды барыня заметила Муму. Сначала собака ей приглянулась. Но после того, как она оскалила зубы на барыню, отношение к собаке изменилось. Барыня потребовала, «чтоб ее сегодня же здесь не было».
Как ни пытался Герасим спрятать от людей свою любимицу, ему все-таки пришлось с ней расстаться. Он понял, что собаку все равно уничтожат, и решает сам утопить ее. Материал с сайта http://iEssay.ru
Потеряв все, что любил, Герасим совершает отчаянный и смелый поступок: он самовольно покидает Москву и отправляется домой, в деревню, на родину.
«И живет до сих пор Герасим бобылем в своей одинокой избе, здоров и могуч по-прежнему», — пишет Тургенев в конце рассказа. Только совсем перестал водиться с женщинами и ни одной собаки у себя больше не держал.
Моє враження від новели рея бредбері "посмішка" коли я читаю новели рея бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети земля та її "хазяїв". письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. людство, з точки зору бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу землі, маленького куточку всесвіту, створеного богом для щастя людини. поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. планета спотворена останньою війною. міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. люди в якомусь лахмітті, брудні. вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. у них нема майбутнього. що ж у них залишилось? тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "мона ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням. жінка на полотні дивилась на цей натовп навів людей і всміхалась таємничо-печально. хлопець теж дивився на її посмішку, і серце його калатало у грудях, а в душі звучала музика. більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. вона красою своєю пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно вмерли. він не міг ганьбити красу. а далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. це апофеоз відлюдності. "у натовпі вили, а руки клювали портрет, мов голодні птахи." тому вдалось у цьому дикому натовпі вирвати і собі шматок картини. ховаючи його, він стиснув руку біля грудей. схлипуючи, том побіг туди, де тепер був його дім, якщо залишки силосної башти можна було ним сім'я зустріла його хропінням та стусанами спросоння. у місячному сяйві том розтулив пальці, розглядів шматок замальованого полотна і побачив посмішку. вона лежала на його долоні. хлопчина дивився на неї і повторював про себе: "посмішка, чудова посмі"дивіться також "усмішка" (повний текст) "усмішка" () розкажіть, якими були свята у городян (та інші запитання) біографія рея бредбері закривши очі, том продовжував бачити її в темряві. ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. а світ був так закінчується оповідання. страшна кінцівка, безутішна, як темна ні але автор ніби залишає шматочок надії. вона, надія, живе в серці дитини. воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадає добра, любові, злагоди і відновлення. наполегливо звучить в цьому оповіданні думка достоєвського "краса врятує світ". бредбері стверджує, що у людства є надія. і вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. але ж як мало залишається таких чистих душ і серед дітей. сучасність лякає мене — відлюдками, яких змалював в майбутній долі людства письменник. не дай нам, боже, дожити до таких часів!розповісти цвірінькнути поширити вподобати дивіться також: "усмішка" (повний текст) "усмішка" () розкажіть, якими були свята у городян (та інші запитання) інші шкільні твори до тексту "усмішка" біографія рея бредбiрi .
И. С. Тургенев вырос в семье жестокой помещицы-крепостницы. Воспоминание о расправах матери над крепостными людьми навсегда остались в душе писателя. В юности Тургенев дал себе клятву до конца жизни бороться против крепостного права и сдержал ее. В рассказе «Муму» он написал о событиях, происходивших в имении его матери.
Главный герой — глухонемой дворник Герасим. Барыня взяла его из деревни, где он жил один и считался «самым исправным тягловым мужиком». Герасиму не понравилось его новое житье в Москве. Работа дворника казалась ему шуткой после тяжелого крестьянского труда. Он не понимал, зачем его взяли в Москву, скучал по деревне и тосковал в одиночестве. Постепенно Герасим стал привыкать к новой жизни. Но через некоторое время случилось неприятное происшествие. Полюбилась ему кроткая, молчаливая, белокурая женщина — прачка Татьяна. Но барыня выдала ее замуж за пьяницу Капитона Климова и отправила в деревню. Герасим очень горевал. Он пошел проводить до заставы Татьяну, потом бродил вдоль реки. Вдруг ему показалось, что в воде у самого берега что-то барахтается. Это была несчастная собачонка. «Ни одна мать так не ухаживает за своим ребенком, как ухаживал Герасим за своей питомицей». Он назвал ее Муму. Она страстно привязалась к Герасиму, и все люди в доме полюбили ее.
Так еще год. «Герасим продолжал свои дворнические занятия и был очень доволен своей судьбой». Однажды барыня заметила Муму. Сначала собака ей приглянулась. Но после того, как она оскалила зубы на барыню, отношение к собаке изменилось. Барыня потребовала, «чтоб ее сегодня же здесь не было».
Как ни пытался Герасим спрятать от людей свою любимицу, ему все-таки пришлось с ней расстаться. Он понял, что собаку все равно уничтожат, и решает сам утопить ее. Материал с сайта http://iEssay.ru
Потеряв все, что любил, Герасим совершает отчаянный и смелый поступок: он самовольно покидает Москву и отправляется домой, в деревню, на родину.
«И живет до сих пор Герасим бобылем в своей одинокой избе, здоров и могуч по-прежнему», — пишет Тургенев в конце рассказа. Только совсем перестал водиться с женщинами и ни одной собаки у себя больше не держал.