Вальтер Скотт — одне із найвідоміших імен у світовій літературі.
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
При всем моем уважении к автору высказывания, я не согласна с данным утверждением. Неужели человека, оставшегося верным своим принципам, своему любимому человеку, своей Родине, можно назвать глупым? Ведь верность, в чем бы то ни было, - это признак высокой нравственности и духовной чистоты. Убедиться в справедливости моих слов можно, обратившись к роману в стихах «Евгений Онегин» А.С. Пушкина. Татьяна – любимая героиня поэта. Нежная, честная, открытая, она, как и любая женщина, хочет любви. Придумав себе образ возлюбленного, начитавшись романов, она представляет, что Онегин - ее любимый. Татьяна полюбила Евгения всем сердцем, но, получив отказ, страдает от отсутствия взаимности. Героиня продолжает любить его, это автор показывает во время встречи героев через несколько лет. Однако много уже изменилось, а главное – Татьяна замужем. Казалось бы, вот он, ее любимый, признается в любви, говорит о силе своих чувств, но героиня остается верна своему мужу. Она не на измену, предательство. Не может сделать больно другому человеку. Разве это постоянство убеждений можно назвать глупостью? Решение героини вызывает у меня уважение к ней. Еще одним ярким примером, подтверждающим мою мысль о том, что человек, не изменивший своему мнению, своим убеждениям, вовсе не глуп, является Петр Гринев – один из главных героев романа А.С. Пушкина «Капитанская дочка». Воспитанный в семье, где понятия честь, верность Родине, порядочность – это не просто слова, а основа жизни, Петр вырастает достойным сыном своего отца. Несмотря на все сложные ситуации, в которых он оказался (пленение Пугачевым, обвинение в предательстве), благодаря верности своим принципам и убеждениям Петр остается человеком чести и обретает свое счастье, в отличие от Швабрина, который изменил присяге, данной императрице, перешел на сторону бунтовщика. Кого из героев данного произведения можно назвать глупым: Петра, оставшегося верным своим принципам и заслужившего уважение даже самого Пугачева, или Швабрина, который ради предал своих близких, свою страну, а главное, - себя и свои принципы? На тему верности можно говорить и писать очень много, но одно, по моему мнению, остается неизменным: глуп не тот, кто не менял своего мнения, а глуп тот, кто не смог остаться верным своим чувствам, убеждениям.
Евгений Онегин был убежден, что личная жизнь не для него. Он не откликнулся на трогательное письмо Татьяны Лариной о любви. Через некоторое время он уже сам ждет встречи с той, которую отверг. Но Татьяна замужем. Он также поступает некрасиво, как и в первый раз, потому что волочиться за семейной женщиной безнравственно. В нравственном плане Онегин не умен, потому что наступает на те же грабли, что и в молодости. Герой рассказа И.А. Бунина " Темные аллеи" в молодости соблазнил молодую девушку. Потом он узнал, что Надежда всю жизнь любила только его и замуж не вышла. Но он, потрясенный, уезжает из ее дома, так и не предложив руку и сердце. Это человек, который не умеет отвечать за свои поступки и доводить дело до конца.
Вальтер Скотт — одне із найвідоміших імен у світовій літературі.
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.