к шерлоку холмсу обращается за полковник росс, у которого похитили жеребца по кличке серебряный, первого фаворита скачек на кубок уэссекса. тренер серебряного джон стрэкер был найден убитым.
великий сыщик прибывает на место преступления. так как последнее время серебряный забирал все призы на скачках, существует множество людей, в чьих интересах было не допустить его присутствие на ближайшем соревновании. понимая это, конюшню фаворита тщательно охраняли. джон стрэкер служил у полковника 12 лет. сначала он был жокеем, потом стал тренером. обязанности он выполнял образцово. в конюшне ночью дежурил один конюх, остальные спали на сеновале. стрэкер жил с женой неподалёку от конюшни в маленьком домике.
вечером двое конюхов пошли к тренеру ужинать, а третий остался дежурить в конюшне. служанка принесла ему еду, баранину под чесночным соусом. питья она с собой не взяла, так как в конюшне есть кран, а пить что-либо кроме воды ночному сторожу запрещается. недалеко от конюшни к девушке подошёл незнакомый, хорошо одетый мужчина с тростью и стал предлагать ей деньги за информацию о лошадях. девушка бросилась к конюшне. конюх побежал спустить собаку, но незнакомца уже не было. дверь он закрыл, а через окно пролезть было невозможно. один из конюхов пошёл доложить стрэкеру о случившемся. сначала тренер не придал этому значения, но среди ночи он встревожился и несмотря на дождь пошёл узнать, всё ли в порядке в конюшне.
продолжение текста после рекламе брифли бесплатенпроснувшись утром и увидев, что мужа нет, миссис стрэкер забеспокоилась, и вместе со служанкой пошла в конюшню. дверь была открыта настежь, серебряного в стойле не было, дежурный конюх крепко спал, по всей видимости, под действием крепкого наркотика. двое других конюхов тоже спали и ничего не слышали.
недалеко от конюшни на кусте висел плащ стрэкера, а сам стрэкер лежал мёртвым. голова его была размозжена тяжёлым предметом, на бедре — порез. в одной руке он сжимал маленький окровавленный нож, а в другой — галстук, который был на незнакомце. следы серебряного виднелись возле куста, но потом пропали. конь бесследно исчез. анализ остатков ужина конюха показал, что в еду был подсыпан опиум, но другие обитатели дома ели тоже самое, и с ними ничего не произошло.
полиция арестовала незнакомца, который подходил к конюшне. им оказался некий фицрой симпсон, который большую часть своего состояния проиграл на скачках. он сознался, что был возле конюшни, узнал свой галстук, который потерял, убегая, но отрицал причастность к убийству, хотя тростью вполне мог нанести стрэкеру смертельный удар.
шерлок холмс осматривает карманы убитого. там он находит спички, огарок свечи, бумаги. великого сыщика привлекает нож, зажатый в руке стрэкера — это хирургический инструмент предназначенный для тончайших операций. странно, что человек, отправляющийся ловить воров, берёт с собой такое оружие. среди бумаг он обнаруживает счета на крупную сумму от некоего уильяма дербишира, который, по словам миссис стрэкер, является приятелем её мужа.
холмс отправляется на место убийства. так как ветра в тот день не было, он устанавливает, что плащ был положен на куст. в грязи он нах
ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.