Оприходе долгожданной зимы со всеми ее атрибутами повествует читателю живописное сочинение на тему «мороз». талантливый дедушка мороз, на радость всем горожанам, за одну только ночь умудрился расписать великолепными узорами окна всех домов города, заковал в ледяные оковы городской пруд и развесил гирлянды искристых сосулек вдоль парковых аллей.— # —в первые дни декабря выпало много снега, но он быстро таял и растворялся в пожухлом ковре осеннего листопада. дети радостно прыгали под кружащимися снежинками, пытаясь поймать их своими маленькими ладошками. невесомые белые хлопья опускались на вязаные шапочки, меховые капюшоны и, даже, лезли за шиворот, но тут же бесследно испарялись от теплого дыхания детских губ.наступление зимы чувствовалось все больше и больше. по ночам за окнами домов метался ветер и завывала вьюга, кружась вместе с хороводом снежинок. робкое потрескивание первого мороза крепчало и усиливалось с каждым днем.на ледяных стеклах окон стали появляться замысловатые узоры. неповторимые ажуры зимних букетов сплетались из каких-то невиданных цветов и листьев. диковинные птицы все шире и шире распахивали свои расписные крылья с изящными, вычурными перьями. казалось, что рама окна – это волшебные ворота в сказочный мир путешествий, приключений и невероятных чудес. морозу во дворе заблестел каток, и по нему заскользили юные фигуристы. дворовая хоккейная команда отчаянно гоняла шайбу, а неуклюжие малыши смешно ползали на четвереньках вокруг своих санок.в городском парке насыпали большую гору снега, и старшеклассники лихо съезжали с нее, стоя на ногах. кто-то летел на животе, кто-то на спине, но все оказывались внизу, в весело барахтающейся и хохочущей куче.массивный мост с ажурными перилами парил над рекой, закованной в толщу льда. и тут мороз постарался – надежно спрятал подводных жителей под ледяной крышей. вдоль крутых берегов несколько смельчаков скользили на коньках, хвастаясь своим лихим бесстрашием.к вечеру курносые носики и румяные щечки, пощипанные забиякой-морозом, горели огнем и полыхали жаром. зато у всех было отличное настроение и хороший аппетит.
Одним з найбільш значних добутків м. ю. лермонтова, присвячених цивільної твір на темутике, є вірш «дума», у якому поет міркує про долі окремих людей і всього народу. ці міркування наповнені палючою пристрастю, різкістю і яськравою образністю, отчого й з'являються особливо переконливими. добуток це багато в чому оригінально й належить до особливого жанру лірико-філософської мініатюри. в. п. боткін писав: «головне знаряддя всякого аналізу й заперечення є думка, — а подивися, яке в лермонтова повсюдное присутність твердим, певної, різанням думки, — займає одна думка, — і від цього в нього часто така сталева, гостра прозаїчність вираження».в «думі» перед нами з'являється ліричний герой зовсім нового типу. це розумна, мисляча людина, здатний з історичних позицій оцінити суспільні явища; але це й людина величезної мужності, що ризикнув винести суворий вирок всьому поколінню.на початку добутку автор як би з боку, поодинці спостерігає за що відбувається: сумно я дивлюся на наше поколенье! його прийдешнє — иль порожньо, иль потім герой швидко згадує про «батьків», хоч і не вільних від помилок, але прославившихся своїми перемогами в боротьбі з наполеоном. люди попереднього покоління розтрощили ворога, відстояли незалежність росії, через все життя пронесли мрію про волю свого народу.у міру розвитку теми, поет з'єднується зі своїм народом, його власне «я» переплітається з «ми» усього покоління. тому що лише відчувши себе усередині свого часу, можна повною мірою осмислити трагічну природу життя з усіма її проблемами, помилками, протиріччями. тут відбувається сполучення філософського й історичного аспектів, кожний з яких доповнює й підсилює значимість іншого. перед нами з'являються «діти» — люди молодого віку, які повинні б творити, досягати вершин прогресу, збільшувати славу батьківщини своїми справами. але замість цього вони плетуть інтриги, злословлять, проводять час у безглуздих заняттях: багаті ми, тільки-но з колиськи,помилками батьків і пізнім їхнім розумом,и життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без не ототожнюючи свою позицію з позицією свого покоління, автор одночасно відчуває себе в ньому й поза ним. з гіркотою відзначає він ознаки хвороби, що охопила суспільство: моральна байдужність молоді проявляється в однаковій готовності служити й добру й злу, у відсутності внутрішньої гордості й почуття незалежності. і поет бере на себе відповідальність за своїх сучасників. він визнає духовне збідніння молодого покоління, соромиться цього й намагається воззвать до розумів «нащадків»: до добра й зла ганебно байдужіперед небезпекою ганебно легкодухі,и перед властию — знехтувані раби.від строфи до строфи рухається й розвивається думка автора, породжена духовною спрагою. ськорботно, сумне відчуття того, що покоління його сучасників пройде по життю «без шуму й сліду». але сама напруга духовної думки плідно, від нього віє надією й бадьорістю. він обертає свій погляд до наступного покоління, до тих, хто прийде на зміну цим «зайвим людям». і тут автор порушує питання: як же віднесуть вони до своїх предків? його тверде переконання — що нащадки повинні строго засудити їх, засудити подвійно, тому що вони не тільки помилялися, але й при цьому не діяли. у їхніх думках неодмінно буде звучати докір поколінню, що не принесло миру «ні думки плідної, ні генія початої праці». тому так суворий його вирок: и порох наш, зі строгістю судді й громадянина,нащадок образить презирливим віршем,глузуванням горькою обманутого синанад батьком, що промотався.таким чином, м. ю. лермонтов у своєму вірші шанобливо згадує героїчне покоління «батьків», що прославили свій час великими подвигами; висловлює гостру критику поколінню «дітей», у пасивності й байдужості проживаюче своє століття, не приносячись ніякої користі суспільству; а також виражає надію на наступні покоління, які осмислять і виправлять всі помилки минулого й стануть гідними синами свого народу, своєї батьківщини.
