В первую очередь, произведение «Мцыри» отображает мужество и стремление к свободе. Любовный мотив присутствует в поэме только в единственном эпизоде — встреча молодой грузинки и Мцыри около горного потока. Однако, несмотря на сердечный порыв, герой отказывается от собственного счастья ради свободы и родины. Любовь к отчизне и жажды воли становятся для Мцыри главнее других жизненных событий.
Лермонтов отобразил образ монастыря в поэме как образ тюрьмы. Главный герой воспринимает монастырские стены, душные кельи и стражей-монахов как огромное препятствие на пути к желанной свободе. Его постоянно гложет мысль: «для воли иль тюрьмы на этот свет родились мы?». И только дни побега наполнены для Мцыри смыслом.
Несмотря на глубокий патриотизм Мцыри, Лермонтов не отображает это чувство в виде мечтательной любви к родине. Патриотизм главного героя сильный, наполненный желанием сражаться. Воинственный юношеские мотивы воспеты Лермонтовом с явной симпатией.
Даже своего отца и друзей, Мцыри, в первую очередь, вспоминает как о мужественных воинах. В своих снах он часто видит сражения, которые приносят победу. Мцыри уверен, что он сможет быть хорошим защитником своего края. Об этом можно судить из его слов: «в краю отцов не из последних удальцов». Но, несмотря на все стремления юноши, ему так и не суждено было изведать, что такое упоение битвой. Однако, в своей душе Мцыри остается настоящим воином. Лишь единственный раз, в день своего побега, Мцыри бал кратко волю слезам. Кажется, что монастырское одиночество закалило волю юноши. Именно поэтому, он совершает побег из своей тюрьмы в страшную, грозовую ночь. Стихия устрашила монахов, а Мцыри чувствует с ней родство.
О мужестве и стойкости можно судить по эпизоду, в котором описывается его битва с барсом. Смерть не пугает Мцыри, он понимает, что вернувшись в монастырь, он испытает прежние страдания. Финал картины говорит о том, что приближающаяся смерть не ослабевает мужества героя. Повествование монаха не заставляют Мцыри раскается в совершенных грехах. Даже в столь трагическом моменте, он готов «рай и вечность променять» на несколько минут свободы, проведенной вместе со своими близкими. Главный герой побежден физически, но только не духовно. Лермонтов наделил его характер мужеством и героизмом, возможно, этого так не хватала современникам поэта.
Можно смело сказать, что Кавказ в поэме представлен в виде героя. Пейзаж этого места — средство раскрытия образа Мцыри. Поскольку главный герой не находит единства с окружением, его отдушиной становится природа. Находясь в монастыре, герой ассоциирует себя с тепличным листком, который заключен в темницу из серых плит. Оказавшись на воле, он первым делом, припадает к земле. В полной мере романтизм Мцыри раскрывается именно в отношении к родной природе.
Мцыри — это сумрачный и одинокий герой, который наделен пламенными страстями. В рассказе-исповеди он в полной мере раскрывает свою душу. Понять переживания и мысли главного героя строки о несчастливом детстве и юношестве. Поэт постарался сделать акцент именно на психологической стороне Мцыри. Он поставил своего героя в центр поэмы, как незаурядного, сильного и свободолюбивого человека.
Объяснение:
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.