Мне понравилась эта книга. Она читается легко и приятно, ведь в произведении есть динамика, которая не позволяет публике заскучать. По пяти небольшим главам можно понять, чем занималась молодежь того времени, почему она так бездарно и праздно растрачивала жизнь на мелочи. ответ нужно искать в своеобразии эпохи Николая I. Дворяне, потерпев сокрушительное поражение в ходе восстания, перестали верить в то, что они играют в стране важную роль. Их функции сводились к участию в маскараде светской жизни, а деятельные люди хотели большего. Они видели, что Россия нуждается в переменах, и хотели участвовать в ее преобразовании власти. Но их инициатива была отвергнута и наказана, поэтому молодым Печориным только и остается, что ввязываться в сомнительные авантюры. Мое впечатление от романа положительное, но все же остается горькое послевкусие, ведь проблемы мы можем заметить и в настоящем.
Книга учит нас целеустремленности. Автор хочет, чтобы мы добивались своих желаний, жили для чего-то, а не просто существовали. Григорий не пользуется своими не старается принять усилия, чтобы чего-то добиться. Неудовлетворение и отсутствие цели не изменят ход жизни, не предоставят возможностей. Кроме того, необходимо уважать людей, которые тебя окружают. Печорин манипулировал ими и жестоко поплатился, когда его любимая женщина навсегда его покинула.
Я бы порекомендовала эту книгу каждому, кто желает разобраться в себе и преодолеть внутренний кризис. Видя свои страдания со стороны, можно научиться их превозмогать.
Герої «Пурпурових вітрил» – мужній Артур та ніжна Ассоль – романтики. У них є світла мрія і вони у неї вірять. Це віра у справжнє коханя, у щасливе майбутнє.
Я зрозуміла, що Артур Грей – фантазер, шукач чогось незвичайного. Однак, це не заважає йому бути мудрим, мати добре чутливе серце. Він не міг допустити, щоб із рук і ніг текла кров.
Я дізналася, що Грей любив пригодницьку літературу і цю любов прищепила йому мати. А ще він від ранку до вечора сидів у бібліотеці і прочитав силу-силенну книжок. Він хотів зрозуміти самого себе, розгадати незвідані таємниці, побачити заморські країни, позмагатися із бурею, зустріти свою любов, подарувати щастя їй.
Ще я зрозуміла, що у Грея не відразу усе змінилося. Він переміг себе, бо позбувся старих звичок, став себе фізично загартовувати. Та й море не любить слабких.
Я полюбила Ассоль. Адже вона так довго шукала своє пурпурове вітрило. Вона мала велику надію на краще. Єгль подарував їй цю надію, що до неї припливе свій корабель з червоними вітрилами. І ця мрія не полишала Ассоль.
Важливим для мене є ще і те, що я побачила, що герої твору як і я, розуміють, що усмішка, радість зустрічі, прощання і – вчасно сказане добре слово це найважливіше у житті.
У кожного свій корабель, своя стежина у житті, але мені так хочеться, щоб вітрила у всіх були пурпурові, а вітер попутній.
І хоча на жодній із карт неможливо знайти містечко Лісс, я зрозуміла, що «Пурпурові вітрила» О. Гріна справді здатні творити дива.
Книга Гріна нагадує про те, що кожен здатний зробити когось щасливим, аби було бажання робити добро, аби в серці була любов.