В одном безымянном городе Германии жил сапожник. Его жена Ганна и сын Якоб успешно торговали на рынке овощами. Когда к их лотку однажды подошла безобразная старуха, Якоб рассердился на её привередливость и раскритиковал старуху. На это она обещала, что и он станет таким же. Дело в том, что это была ведьма, и её звали Травозная (нем. Kräuterweiss — знающая толк в травах).
Когда Якоб ей донести покупки, в своём доме, где прислуживали антро морские свинки и белки, Травозная накормила его вкуснейшим супом. Он заснул, и ему приснилось, что он семь лет служил старухе в обличье белки и даже стал отличным поваром. Когда Якоб проснулся и вернулся на рынок, оказалось, что действительно семь лет, а он превратился в уродливого карлика. Родители не признали его и не поверили ему.
Тогда Якоб устроился к герцогу-гурману младшим гоф-поваром (в качестве испытания он приготовил датский суп с красными гамбургскими фрикадельками). Герцог ел его стряпню и нахваливал.
Однажды карлик Нос, как его сейчас называют, среди прочего купил на рынке гусыню Мими (которая в результате оказалась заколдованной девушкой). Она ему испечь паштет «Сузерен» для герцога и его гостя — князя, а также найти для паштета очень нужную приправу — травку Вкусночиху в которой Якоб узнал компонент того самого супа. В своей комнате он понюхал травку и вернулся в прежнее состояние.
Сначала они с гусыней отправились к отцу Мими — волшебнику Веттербоку, который отблагодарил Якоба. Последний вернулся к родителям с приличной суммой денег.
Міф про Енея вже в середині III ст. отримав в Римі офіційне визнання. Рим вважався оновленою Троєю. Чимало знатних римських сімей намагалися всілякими засобами вивести свій родовід від троянців, а вершиною національної гордості було довести своє походження від самого Енея. Відомий учений I ст. Варрон написав навіть трактат «Про троянські сімейства». Зокрема рід Юліїв пов‘язував себе з сином Енея Аськанієм; затверджували, що друге ім‘я Аськанія, Мул, було потім перероблено в Іул. Юлія виявлялися нащадками Венери (тобто Афродіти, матері Енея), і Юлій Цезар при нагоді посилався на своє божественне походження. Розробляючи оповідь про Енея, Вергілій створював поему не тільки про початки римської імперії, але і про предків Августа.
За повідомленням античного біографа, Вергілій обдумав попередній план поеми і склав короткий зміст її в прозі, розділивши матеріал на 12 книг; потім він розробляв окремі епізоди, вихоплені з плану, нерідко залишаючи ті або інші частини недоробленими надалі до остаточної редакції всього твору. Лише після декількох років роботи він визнав можливим прочитати Августу деякі з більш менш закінчених книг. В 19 р. до н.е. «Енеїда» була начорно готова, і автор призначав ще три роки на її обробку, з тим щоб провести залишок життя у філософських заняттях. Смерть перервала ці плани. Повертаючись з поїздки по Греції, Вергілій захворів і у важкому стані був доставлений в Брундізій (сучасний Бріндізі), де і помер 21 вересня 19 р. Перед смертю він хотів спалити свою незакінчену поему, а в заповіті залишив розпорядження, щоб з його літературної спадщини не опубліковували нічого, що не було видано ним самим. Август чинив опір виконанню цієї останньої волі і доручив друзям поета видати «Енеїду».