Плюшкин степан – последний «продавец» мертвых душ. это герой олицетворяет полное омертвение человеческой души. в образе п. автор показывает гибель яркой и сильной личности, поглощенной страстью скупости. описание имения п. («не в бога богатеет») изображает запустение и «захламление» души героя. въезд полуразрушен, всюду особенная ветхость, крыши как решето, окна заткнуты тряпьем. здесь все безжизненно – даже две церкви, которые должны являться душой усадьбы. имение п. словно распадается на детали и фрагменты; даже дом – местами в один этаж, местами в два. это говорит о распаде сознания хозяина, который забыл о главном и сосредоточился на третьестепенном. он давно уже не знает, что творится у него в хозяйстве, зато строго следит за уровнем наливки у него в графинчике. портрет п. (то ли баба, то ли мужик; длинный подбородок, закрытый платком, чтобы не заплевать; маленькие, еще не потухшие глазки, бегающие как мыши; засаленный халат; тряпка на шее вместо платка) говорит о полном «выпадении» героя из образа богатого помещика да и из жизни вообще. п. имеет, единственный из всех помещиков, довольно подробную биографию. до смерти жены п. был рачительным и богатым хозяином. он трепетно воспитывал своих детей. но со смертью любимой жены что-то надломилось в нем: он стал подозрительнее и скупее. после неприятностей с детьми (сын проигрался в карты, старшая дочь сбежала, а младшая умерла) душа п. окончательно ожесточилась – «волчий голод скупости овладел им». но, как ни странно, жадность не до последнего предела овладела сердцем героя. продав чичикову мертвые души, п. размышляет, кто бы мог ему оформить купчую в городе. он вспоминает, что председатель был его школьным товарищем. это воспоминание внезапно оживляет героя: «…на этом деревянном лице…выразилось…бледное отражение чувства». но это лишь мгновенный проблеск жизни, хотя автор считает, что п. способен на возрождение. в конце главы о п. гоголь описывает сумеречный пейзаж, в котором тень со светом «перемешались совершенно» - как и в несчастной душе п.
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту. Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна. Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе. Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами? Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів. По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти. Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча. Перемога! Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…
никому
Объяснение:
,