Пословица “Друг познаётся в беде“ говорит о том, что настоящего друга можно отличить, лишь когда с нами что-нибудь случится. Настоящий друг без промедления придёт к нам на , чтобы не бросить нас в беде. В жизни случается всякое, когда нам хорошо, то возле нас собирается очень много так называемых друзей, которые не остаются с нами, если что-нибудь случится. Они все разбегаются, не думают о том, что нам необходима поддержка. Настоящий друг всегда окажет поддержку, будет настоящей опорой. Дружба порой должна пройти через испытания, чтобы мы выяснили, была ли она настоящей, может быть, кто-то лишь притворялся для нас другом, а сам искал какой-нибудь выгоды. Многим требуется иногда вся жизнь, чтобы выяснить, что за люди их окружают. Настоящий друг всегда будет вместе с нами. Когда у нас всё хорошо и радостно, наш друг будет радоваться вместе с нами, а когда нам плохо, одолевают несчастья, то будет вместе с нами бороться с ними.
Вот
Объяснение:
Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.Слід сказати, що Остап був не поодинокий у своєму прагненні здобутися свободи і жити на волі. В часи кріпацтва люди цілими родинами бігли від знущання та кривди панів, підтримували один одного у подорожах і пошуках кращого життя, прямуючи здебільшого за кордон. Але й за кордоном їх не чекало гарне життя, не чекала бажана воля. Та й шлях туди був досить важким і сповненим небезпекою. Доказом тому є поранення Остапа, потім пастка у злодійському циганському гнізді, а далі ув’язнення Остапа і намагання віддати
назад до пана.
Та Остап повинен був вважати себе щасливим навіть у цьому положенні, бо Соломія настільки його кохала, що не вважала свого життя без Остапа. Вона дуже хотіла його визволити і навіть склала вдалий план. З Іваном Котигорошком ця відважна дівчина спробувала відбити свого коханого у турків, коли ті перевозили Остапа через Дунай. Спроба визволення Остапа закінчилася загибеллю Івана і Соломії, а ось сам Остап залишився живий і потім прожив довге, невеселе життя.Кінець оповідання трагічний. Соломія, кохана жінка Остапа, найвірніша подруга у небезпечній мандрівці, загинула у водах Дунаю. Сумно стає від прочитаного, але водночас відчуваєш велич волелюбного українського народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.