Бо усе в цьому суді перевернено з ніг на голову
Объяснение:
Англія й англійці добре проглядаються також у системі виховання й утворення. Її вплив довівся випробувати Алісі на собі. Що ж Аліса вчила й що вона знає? Учила вона багато чого, а от що вона знає - це ще питання
Аліса міркує про центр Землі: "Це здається, біля чотирьох миль долілиць"
Вона чула про широту й довготу, їй дуже подобалися ці слова. Але Аліса не мала поняття про те, що вони означають. Подобалися їй і інші розумні слова: "Вилажу - а люди долілиць головою! Як їх там кличуть, Антипатії, здається"
Аліса вивчала математику, але коли стала перевіряти свої знання, то вийшло, що "четирежди п'ять - дванадцять, четирежди шість - тринадцять"
Географію Аліса теж учила: "Лондон - столиця Парижа, а Париж - столиця Рима, а Рим"
Вона дивилася латинську граматику, що належала братові, але крім звертання: "ПРО, Миша!" - нічого не зрозуміла. І підручник французького вона дивилася й навіть запам'ятала першу фразу: "Де моя кішка?"
Аліса пишалася своїм знанням історії - вона адже чула про Вільгельма Завойовнику
А ще вона вчила багато віршів (деякі з них можна прочитати в класі вголос - "Тато Вільям", "Ішов я садом один раз"). Але от дивна справа: коли вона спробувала їх декламувати, то Гусениця, а потім Черепаха Квази й Грифон в один голос заявили, що її читання просто "жахлива дурниця", "дурниця" і "тарабарщина". Аліса й сама почувала що "слова вийшли дуже дивні".
Який же висновок випливає з історії Алісиного утворення? Її многому вчили, але толком вона нічого не знає. По суті справи, її утворення - це пародія на теперішнє утворення. Пародіюється й коло дитячого читання. Пародія все ставить на свої місця, усьому називає його ціну
Додатковий штрих у характеристику системи утворення й виховання вносить оповідання Черепахи Квази й Грифона про те, як учили їх. Чи багато відмінностей у їхньому утворенні від того, що одержала Аліса? По суті, вони вивчали ті самі науки (тільки називаються вони по-різному), учили схожі вірші й співали схожі пісні
Що ж виходить?
Утворення претендувало бути серйозним ("ходили в школу щодня") і всебічним (чому тільки не навчали!), а насправді виливалося в "верхоглядство". Хоча вчити в Країні Чудес любили й ще любили "розпоряджатися". "Тільки й роблять, що змушують читати. Можна подумати, що я в школі", - обурювалася Аліса. Тобто примус для неї не новина, хоча вона й намагається пручатися. Але все-таки зрештою здається - "слухняно встала й почала читати". Наказ і відповідна слухняність - прикмети школи. Тільки чи казкової?
Ми вже багато сказали про те, як улаштована Країна Чудес. А тепер уважніше придивимося до її мешканцям
Країна Чудес і її мешканців. Які вони?
Назвемо головних персон, з якими зустрілася Аліса, і позначимо їхні характери. Сама головна в Країні Чудес Корольова (згадаємо, що ми про неї вже сказали раніше).
У статті "Аліса на сцені" Керролл писав: "Я уявляю собі Червову Корольову втіленням невтримної пристрасті - безглуздої й безглуздої люті". Саме такий ми й побачили неї в казці. Перечитаємо або перекажемо перші сторінки глави "Королівський крокет" і оборотний особлива увага на мовлення Королеви
Як вона говорить і якими жестами, мімікою супроводжує своє мовлення? Взагалі-Те вона й не намагалася говорити. Королева "заволала у весь голос", "суворо запитала", "роздратовано мотнувши головою", "почервоніла з люті", "крикнула голосним пронизливим голосом", потім знову "заволала". Примітно, що всі ці крики на малому просторі тексту. Чи можна, послухавши Корольову, говорити про її врівноваженість, вивіреність її слів, поводження, дій? Вона непередбачена, і це аномалія для державної персони
А як же інші персони? Які вони?
Уразливі. Скільки праці коштувало Алісі, щоб умилостивити Миша (глава "Море зліз"). А вона ще й роздратовано нарікає Алісі: "Цього просто не винести, бовтаєш якусь дурницю".
Зарозумілі. Гусениця - Алісі: "Ти у своєму розумі?"; "Тебе!" - повторила Гусениця із презирством, - а хто ти така?"; "Не знаю, - відрізала Гусениця". А Аліса на її брутальність: "Якщо ви не заперечуєте, пані".
"Ще б, - презирливо струснув головою Болванщик, - грубіян і плутаник". Такий же Березневий Заєць: "Набридли мені ці розмови".
Алісу постійно соромлять, докоряють, обвинувачують у невмінні поводитися. Соня: "Якщо ти не вмієш поводитися, доказуй сама". Черепаха Квази й Грифон: "Соромилася б про такі прості речі запитувати", "не заперечуй". Вони без кінця сперечаються, і найчастіше не в справі: "Кат, Король і Корольова галасливо сперечалися; кожний кричав своє, не слухаючи іншого".
Дратівливість - звичайний стан дуже багатьох у Країні Чудес
Тут люблять повчати - навіть ті, хто постійно демонструє власну дурість. Герцогиня на кожному кроці повторює: "А мораль звідси така" Грифон і Черепаха Квази тільки й робили, що виховували Алісу, називаючи її при цьому "дурної" і "дурочкой".
"Країна Чудес - це те, що ми є"
Объяснение:
Харків — велике сучасне місто, один з найбільш розвинутих промислових центрів України. Місто займає площу 306,0 км², чисельність населення становить 1,48 млн осіб., а райони Харкова відповідають за кількістю жителів невеликим містам (від 100 до 300 тис. осіб). У галузевій структурі промислового комплексу провідна роль належить машинобудуванню та металообробці, електроенергетичній, паливній, харчовій та медичній промисловості, добре розвинуті деревообробна, поліграфічна та хімічна галузі, місто має розвинену будівельну базу
Етапи шляху Рембо-поета вимірюються інколи кількома віршами. Так, засвоюючи досвід романтизму, Рембо захопився Бодлером. «Квіти зла» згадуються при читанні його сонета «Венера Анадіомена». Цей сонет уже є новим етапом у розвитку його естетики. Поет ніби викорінює «літературне» уявлення про красу. Втілення кохання — жінка та символ любові — Венера принижуються до карикатурного образу повії. Рембо робить замах і на саме кохання, наближуючись до суцільного невір'я.
Автограф Рембо
Улітку 1870 року поет залишає Шарлевіль, що втілював для нього суспільний порядок, релігію, родину. У цей час Рембо вже був довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.
Франко-пруська війна набирала обертів, і своє шістнадцяти-річчя поет зустрічає віршами про війну. Це, зокрема, сонет «Сплячий у логу». Але, на відміну від традиційних сонетів, для яких вважалися обов'язковими стриманість і суворість у доборі тем і тропів, сонет Рембо характеризується жорстоким, саркастичним тоном, стрімким ритмом, наближеним до розмовного поетичним мовленням, лексичною свободою, використанням «прозаїзмів» і різкими змінами стилю. Це майже гротескне поєднання сонетної форми та «земного» сатиричного сюжету, сповненого анархічного виклику. Всім цим визначенням відповідає і сонет «Моя циганерія» — справжній гімн богемі, людині, яка відірвалась від суспільства й залишилася наодинці з небом і зорями. У вірші «Засідателі» торжествує закладена в «людях-функціях» тенденція до здерев'яніння, закам'янілості. Зникає будь-який натяк на життя і дію. Людину витісняє функція, а потім функцію заміняє її зовнішня оболонка, предметна характеристика. Так створюється сатиричний образ «людини-стільця».
До періоду Комуни — нової фази у творчості Рембо належать лише чотири-п'ять віршів, але це дійсно нова епоха в розвитку поета. Усі ці вірші вражають мудрістю і глибиною, попри те, що Рембо ледве-ледве виповнилося шістнадцять років! Тільки-но він насміхався над бідними, знущався з жінок — і здавалося, що нігілізм поета не знає меж,— а тепер створює справжній гімн жінці-робітниці — «Руки Жанни-Марі» — символ, подібний до «Свободи на барикадах» Делакруа. Раптом зникають цинізм, напускна грубість.
Поразка Паризької Комуни, перемога версальців усвідомлюються поетом як найглибша трагедія. Вірші, написані Рембо в дні Комуни, показують, яке значення вона для нього мала. Поразка повстання означала для Рембо перемогу «Засідателів» — «тих, хто сидить».
Після загибелі Комуни Рембо всі свої надії покладає лише на мистецтво. Він припиняє навчання, незважаючи на вражаючі успіхи, і взагалі уникає будь-якої постійної діяльності. Це було перш за все демонстрацією бунтівних настроїв поета, тому що він не належав до нероб.
Починається новий цикл поневірянь. У серпні 1871 року Рембо надсилає свої вірші Верлену, і той, захопившись ними, за поета до Парижа. Там Рембо зближується з Верленом, з іншими поетами й вдається до життя справжньої богеми. У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову їде до Парижа. Потім здійснює кілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю. На початку 1874 року Рембо перебуває в Англії, потім у Німеччині, Італії; деякий час живе у Шарлевілі, звідки від'їжджає до Австрії і Голландії. Ця нескінченна «подорож» тягнеться аж до 1880 року, коли поет остаточно залишає Європу. Це десятиріччя злиднів, випадкових заробітків, дивних експериментів. Поет живе, не зв'язуючи себе навіть фактом географічної присутності в одному місці.