Одним из самых древних славянских праздников, в котором
сохранились следы календарного мифа, является Масленица. Это
неделя проводов зимы и встречи весны. Древние люди верили,
что празднование Масленицы приблизит наступление весны.
Праздник отмечали с большим размахом: ходили в гости друг
последнего дня были "проводы Масленицы". К этому дню делали
к другу, водили хороводы, зазывали весну. Основным событием
чучело Масленицы из соломы и трянок, наряжали его в женскую
одежду, несли через всю деревню. Выйдя за село, чучело топили
в проруби или сжигали на костре.
Главную роль на праздничном столе отводили блинам, напо-
минающим по форме и цвету солнечный диск. Есть версия, что
Масленица происходит от слова умасливать, т. е. склонять
к чему-нибудь лаской и подарками. Выпекая блины, славяне
как бы "умасливали” солнце греть землю и приносить хороший
урожай.
Последний день Масленицы называется Прощеным воскресень
ем: близкие люди просят друг у друга прощения за все причиненные
им обиды. Таким образом, в каждый ритуал народного праздника
Вкладывался особый смысл.
Объяснение:
Надеюсь чем то
Начнем с Пушкина. Возьмем какую нибудь его сказку. Допустим, это будет "Сказка о мертвой царевне и о семи богатырях". Возьми из этой сказки героя, который тебе больше всего понравился, который отличился каким-то особым поступком. Вот и напиши про этот самый поступок и почему именно он тебе понравился.
Далее Крылов. Проделываем с его басней ту же самую работу. Крылов-великий русский баснописец, очень стыдно не знать хотя бы одну его басню. Возьми "Лебедь, Рак да Щука" или же "Стрекоза и Муравей" (очень их тебе рекомендую). Напиши про какого-то героя и охарактеризуй его поступок, который ты ценишь.
Жуковский - то же самое.
ответ:Душа нашого народу — рідна мова
(за поезією В. Голобородька «Наша мова»)
Думаю, що проблема мови не залишає байдужими багатьох громадян нашої країни. Зараз ще не всі вважають українську мову рідною. Тому що вони звикли до російської, навчали дітей та онуків говорити мовою міжнаціонального спілкування. Мабуть, рідко знайдеш такий народ, який не поважав би своєї мови. Але якщо ми претендуємо на роль цивілізованої держави, то мали б відчувати сором від того, у яких муках повертається рідне слово.
Поезія Василя Голобородька змусила мене замислитися над тим, яку мову вважаємо рідною. Там більше підкреслює цю проблему надзвичайний лаконізм поезії. Дійсно, «оспівування великого в малому»! Поет, підкреслюючи красу та мелодійність мови, порівняв її з піснею. Не розумію, як можна пройти повз таку перлину, як наша мова? Адже вона всім світом давно визнана однією з найме- лодійніших. Серед слов'янських мов наша мова — найбагатша на лексику. Вона пережила страшне лихоліття татарщини, перенесла утиски Польщі, гноблення Москви («Кожне слово нашої мови записане у Літописі», — пише В. Голобородько, у літописі історії!). Але, загартувавшись, мова дійшла до нас чистою, свіжою, мелодійною, незаплямованою. Ми повинні пишатися цим надбанням. Мова — це наша культура, ступінь нашої свідомості.
Без сумніву, вільному народу потрібна своя мова, бо тільки той народ може вважати себе духовно здоровим, може впевнено дивитися в майбутнє, коли сфери його діяльності перейняті рідною мовою й культурою. Не може українська мова бути в Україні рідною чи нерідною. Наша мова представляє нашу державу в світі. Людина, народжена на українській землі, не знаючи іншої Батьківщини, рідною мовою повинна вважати українську. Мова — душа кожної нації, її найцінніший скарб. Звичайно, не сама по собі, а як певний орган культури, традицій. А борються за двомовність ті, хто не знає мови, не володіє нею, а вивчити — лінь! Дуже прикро, що в цих лавах і представники нашої влади — депутати Верховної Ради. Соромно слухати їх виступи, сповнені суржику, у яких відсутня культура мовлення, інколи спілкуються кулаками, ніби дикуни, бо ж слів їм бракує.
Я стверджую, що відродиться наша мова в душі кожного з нас без примусу, за покликом серця й душі. Уже відроджуються національні традиції, обряди, лунають на вулицях українські пісні, ходять колядники з вертепом. Намагаймося бути причетними до великого народу, до його культури. Тоді і відродиться національна гордість, наша самобутність, дізнається весь світ, «якими словами на самоті мовчимо»!
Объяснение:Воть)