Я звернувся до творчості Джека Лондона, відомого американського письменника, тому що твори його, як мені здається, сповнені життєвої правди. Вони захоплюють читача цілком не тільки цікаві сюжетом, а й дивовижними характерамилюдей. Розповіді Джека Лондона глибоко реалістичні, в них немає надприродного, але найбільше мене привабило те, що цей письменник вміє показати не вражаючі висоти, на які здатна піднятися чоловік. У боротьбі з силами природи і соціальними умовами герой його виявляє безстрашність, величезну волю, присутність духу. Ось з цього я звернувся до цієї теми. Проблеми, підняті письменником сучасні і сьогодні. (Адже ті напрямки якості, які до Вистав, героям у боротьбі за життя.) У своїх книгах письменник розповідає не тільки про суворі і сильних людей півночі, захоплюється їх умінням дружити, довіряти один одному. Не можуть не привертати герої Джека Лондона, своїми цільними характерами, пафосом пригод, перемогою благородних і високих почуттів, які тріумфують молодого Лондона. Його герої сучасні і сьогодні, книги вчать незламної фізичної і духовної сили.У жорстокій боротьбі з природою ці сміливі люди проявляють високі людські якості, вони привертають нас своєю нездоланною силою життя, завзятістю в досягненні мети, безстрашністю перед світом будь-яких небезпек, вірністю в коханні, безкорисливістю і відданістю в дружбі.Головними героями більшості творів відомого американського письменника Д. Лондона є мужні люди, які приваблюють нас своєю сміливістю, рішучістю і силою духу. За своє життя він зустрічав багато таких людей серед моряків, золотошукачів і представників інших професій, в яких саме такі якості завжди були найголовнішими. У той же час письменник мав змогу гати, як люди, сильні фізично і морально, прибувши на Аляску, поступово втрачали кращі людські якості, забували про людські обов’язки щодо друзів,
История Григория Мелехова и Аксиньи — это история трагической любви, история выгоревшей, испепеленной жизни. Любовь их — такая великая в своей страсти и взаимном стремлении, такая величественная в самой жгучей потребности любить, такая желанная в своей запретности — не приносит героям счастья, попросту не успевает реализоваться в полной мере. В последнем жизненном порыве стать на другой путь Григорий бежит из банды, забирает с собой из хутора Аксинью, но по пути на Кубань Аксинья гибнет. Так завершается долгая пляска смерти. Начатая убийством на войне австрийского солдата, она кончается гибелью самого дорогого Григорию человека. Такова логика войны: взмаху шашки, за который так казнил себя Григорий, назначено отозваться нелепой пулей, доставшейся Аксинье. …Солнечным утром в глубоком яру хоронит Григорий свою Аксинью. Безмерно горе, обрушившееся на Григория. После смерти Натальи Григорий метался, страдал. Перед нами был все же живой человек, но раненый, мучимый болью. Смерть Аксиньи была так страшна, что в Григории словно все обмирает. Теперь ему незачем и некуда торопиться. Все свои духовные искания, все свои надежды, всю свою жизнь хоронит Григорий. Он и себя хоронит заживо: Григорий прощается с мертвой Аксиньей, «твердо веря в то, что расстаются они ненадолго». Теперь и жить ему незачем. Любовь к Аксинье составляла весь смысл существования Григория, являлась главной движущей силой всей жизни его. Трагизм заключается в том, что искра страсти, пробежавшая между Григорием и Аксиньей в самом начале романа, изначально была обречена полыхнуть ярким светом и погаснуть от грубого вторжения исторических катаклизмов. Богатый мир героев, мир ярких чувств и первозданных эмоций, не втиснуться в жесткие схемы классовой борьбы, смысл которой даже не до конца ясен персонажам шолоховского романа. Григорий и Аксинья, созданные для счастья, как и миллионы других людей, потеряли свою хозяйскую роль в сюжете и в жизни, попали в жестокое подчинение силам, им не подвластным, остались наедине с собственной судьбой и оказались отчаянно бессильны что-либо изменить.
