Розмова з найкращою подругою за філіжанкою кави у затишному кафе навпроти театру Сонет
Питаєш ти, чи донкіхоти нам потрібні? Ти знаєш, подруго, я вірю - так, авжеж. "Сьогодні" наше на жахливий сон подібне - Зло і Байдужість розрослись без меж...
"Мені!", "Моє!", "Для мене!", "Дай!", "Я хочу!" - Звучать частіше ніж молитви і пісні. Тому печальна туга серце точить: Ну де ж мій Дон Кіхот на білому коні?
Романтик з поглядом рішучим і сміливим, Ідеаліст, що вірить в правду і любов, Із велетнями-вітряками він готовий У бій відважно й благородно стати знов.
Мій лицар, що у грудях носить серце лева, І у його очах я справжня королева...
«Золотой рыцарь», это небольшой рассказ Николая Гумилёва — своеобразное отображение мира малой величины, мира всего гумилёвского творчества, его судьбы. Судьбы, человека, перед которым можно держать ответ за подаренное нам природой счастье, за патриотизм и за любовь к своей Родине. За счастье жить на этой Земле.Само название: «Золотой рыцарь», притягивает потенциального читателя своим заманчивым звучанием. В течении всего рассказа описывается тема восточного Ливана, даются живые образы рыцарей-крестоносцев и самого Иисуса Христа, показывается процесс перехода души «на тот свет».Всё произведение буквально пронизано глубоким, настоящим уважением автора к таким чертам человеческой натуры, как героизм и патриотизм. Что представляют собой эти прекрасные человеческие качества? Гумилёв своим рассказом очень полно отвечает на этот вопрос. Чувствуется, насколько глубокое и благородное чувство признательности испытывает автор к тем, кто всегда жил в любви к своему Отечеству, кто почитал родную землю, то уважал своих товарищей.Читателю непременно придётся задуматься и о том, кто же на самом деле такой этот загадочный герой — Золотой рыцарь? В гумилёвской интерпретации, золотой рыцарь — это прообраз самого Иисуса Христа, пришедшего на нашу грешную землю для того, чтобы забрать души крестоносцев-рыцарей. Именно потому, что павшие крестоносцы были рыцарями, и решает Иисус прийти к ним в этом образе — образе Золотого рыцаря, восседающего на белоснежном коне.В самом центре повествования находятся рыцари-крестоносцы. Они настолько устали от долгих блужданий по Ливану, что решают, что пришло их время умереть. Но умереть достойно воинов — находясь в бою и распевая свой последний гимн Богу. Эти рыцари истово верующие люди, поэтому даже в последние моменты жизни они не забывают об Иисусе.В итоге рыцари крестоносцы попадают в неземной мир, который заполнен весельем, любовью и истинной радостью. Автору удалось очень хорошо показать в своём рассказе символичность существования как бы незримой черты, отделяющей мир земной от высшего, верховного мира. Разница весьма ощутима: земные люди непременно испытывают на себе всевозможные страдания и хлопоты, те же, кто проживает в мире верховном, всегда абсолютно счастливы, не имеют ни забот, ни проблем.
Коли письменник створює оповідання, вірш або п'єсу, в його уяві постають образи різних подій, людей, явищ. Щоб точно, виразно, яскраво відтворити ці уявлювані образи, письменник, по-перше, добирає слова потрібного змістового відтінку та емоційної забарвленості; по-друге, використовує різні художні засоби. Наприклад: «Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів») («...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати») Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки. Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку.
Розмова з найкращою подругою за філіжанкою кави у затишному кафе навпроти театру
Сонет
Питаєш ти, чи донкіхоти нам потрібні?
Ти знаєш, подруго, я вірю - так, авжеж.
"Сьогодні" наше на жахливий сон подібне -
Зло і Байдужість розрослись без меж...
"Мені!", "Моє!", "Для мене!", "Дай!", "Я хочу!" -
Звучать частіше ніж молитви і пісні.
Тому печальна туга серце точить:
Ну де ж мій Дон Кіхот на білому коні?
Романтик з поглядом рішучим і сміливим,
Ідеаліст, що вірить в правду і любов,
Із велетнями-вітряками він готовий
У бій відважно й благородно стати знов.
Мій лицар, що у грудях носить серце лева,
І у його очах я справжня королева...