Булат Шалвович Окуджава народився 9 травня 1924 року в Москві в сім'ї партійних працівників. У 1937 році батьки Булата Окуджави були арештовані, батько — розстріляний, мати — заслана. Після арешту батьків жив з бабусею.
У 1940 році переїхав до родичів у Тбілісі, в 1942 році добровольцем пішов на фронт. Після закінчення війни вступив до Тбіліського державного університету, після закінчення якого працював учителем сільської школи в Калузькій області, потім — у Калузі.
У 1955 році, після повернення матері з табору, вступив до КПРС. У 1956 році він повернувся в Москву і почав виступати з авторськими піснями. З 1956 по 1961 роки працював у видавництві «Молода гвардія», в «Літературній газеті», в літературному об'єднанні «Магістраль».
У 1961 році він дебютував як прозаїк з автобіографічною повістю «Будь здоров, школяр». Після 1961 року офіційно не працював, займався творчістю. У 1962 році став членом Спілки письменників СРСР.
У 1968 році у Франції і Польщі були випущені перші диски з піснями Булата Окуджави. В СРСР диски з його піснями стали випускати тільки в середині 70-х років ХХ століття. У 1990 році Окуджава вийшов з КПРС, почав брати активну участь у політичному житті країни. Був членом комісії з помилувань при Президенті РФ; підписав «Лист 42-х» (1993); був членом комісії з Державних премій РФ.
23 червня 1993 року в Парижі відбувся останній концерт Булата Окуджави.
Булат Окуджава — один з найвідоміших представників жанру авторської пісні, його пісні та пісні на його вірші прозвучали більш ніж в 80-ти фільмах, серед них такі популярні кінокартини як «Біле сонце пустелі», «Зірка привабливого щастя», «Білоруський вокзал», «Ключ без права передачі». Серед найбільш відомих його пісень — «Ваше благородіє», «Опівнічний тролейбус», «Бери шинель, пішли додому», «Ми за ціною не постоїмо», «Надії маленький оркестрик», «Черговий по квітню», «Пісня про Арбаті», «Грузинська пісня» і багато інших.
Давайте вигукувати, один одним захоплюватися.
пишномовних слів не варто побоюватися.
Давайте говорити один одному компліменти —
адже це все любові щасливі моменти.
Давайте горювати і плакати відверто
то разом, то поврозь, а то поперемінно.
Не потрібно надавати значення злословити —
оскільки смуток завжди сусідить з любов'ю.
Давайте розуміти один одного з півслова,
щоби, помилившись раз, не помилитися знову.
Давайте жити, у всьому один одному потураючи, —
тим більше що життя коротке така.
Помер Булат Окуджава 12 червня 1997 року в Парижі, похований у Москві на Ваганьковському кладовищі.
У 1997 році заснована Державна премія імені Булата Окуджави, лауреатами якої стали Олександр Городницький, Юлій Кім, Олександр Дольський, Белла Ахмадуліна та інші.
Есть очень много матерей, и все они разные.
Но есть все же то, что делает их похожими –
это любовь, которую отдают они нам.
Мамочка! Уже шестнадцать лет мы шагаем вместе с тобой по Земле. Как быстро пролетело время, как много мы за эти годы увидели и пережили, мама!
В шестнадцать лет чувствуешь себя уже взрослым человеком, личностью. Я стала такой, какая есть, благодаря твоему вниманию. Стала не «маменькиной дочкой», а твоим «продолжением». Когда я слышу от кого-то: «Арина вся в мать», я горжусь этим, поверь мне. Ты научила меня любить ближнего, научила трудиться. Своим примером доказала мне, что есть в жизни настоящая дружба и верность, есть заслуженное счастье, и что все это рождается из любви к людям.
Родная моя! Я стольким тебе обязана. Не знаю, как, но своим материнским сердцем ты всегда чувствуешь, что мне плохо: меня обидели, не заметили, не поняли. Мое счастье в твоих советах, в твоих теплых руках, в твоей чуть грустной улыбке.
Мамочка, дорогая моя, я никогда не забуду, сколько ночей ты провела возле моей кровати, пока я болела. Никогда не забуду ни одну твою сказку, рассказанную на ночь, никогда не забуду мои дни рождения, когда ты устраивала настоящий праздник, как бы ни было тяжело и какие бы преграды не стояли на твоем пути.
Как много у тебя забот и хлопот! Но ты ни у кого ничего не требуешь, не ждешь и все сама, все сама целыми днями крутишься, как белка в колесе: работа - дом - семья и снова работа. Ты умеешь скрывать свои слезы, свои проблемы, свои неприятности от меня, чтобы я росла спокойно, чтобы не видела твоих слёз.
Владимир Андреевич Дубровский 23 года, молодой человек, имеющий хорошее образование, служивший корнетом в гвардии. Узнав о незаконном лишение его отца родового имения, становится разбойником, но и тут Дубровский проявляет благородство, ни одного убийства на счету Дубровского не было. Несмотря на то, что Владимир Андреевич решил отомстить Троекурову, он никогда (в отличие от своего противника) не опускался до такой низости, как вредить своему обидчику. Это благородный, великодушный, умеющий любить молодой человек. Он отказывается от «кровавой» мести, полюбив дочь своего врага – Машу: «Я понял, что дом, где обитаете вы, священен, что ни единое существо, связанное с вами узами крови, не подлежит моему проклятию. Я отказался от мщения, как от безумства».
Из всего этого можно сделать вывод, что он был ранимым, искренним, добрым, заботливым человеком. Мне понравился этот герой с его горячим характером.