У меня почти нет друзей... Даже не знаю... МОжет это из-за моего характера, или у меня просто нестандартные интересы? Это не так важно на самом деле...
У меня есть свой мир... вымышленный мир. Это правда странно, или мне просто кажется?
В это мире я совсем одна. Живу на необитаемом острове, окруженная со всех сторон острыми скалами и буйными морями.
Мне хорошо здесь. Я могу придумать все что угодно, делать все, что только захочу! Могу нарисовать картину за несколько минут, могу собрать катер из подручных средств и прокатиться на нем по бескрайнему морю! Наверное, это единственное место, где я действительно готова жить.
тема:не смотря на статус станционного смотрителя а у него статус маленького человека можно уже понять с этого маленького отрывка, что станционный смотритель это такой же человек и не значит что если он станц. смотритель значит он какой-нибудь нищий или плохой человек.
этот эпизод определить идею произведения так, как уже можно сказать в первых строках написанно что станционный смотритель-это "Сущий мученик четырнадцатого класса, огражденый своим чином токмо от побоев и то не всегда".
Объяснение:
то что в ковычках это цитата. надеюсь
Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів.
Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха (новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв’язок з рідною землею, який і увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них, намагаючись жити по совісті.
Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели «Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя.
Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі. І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення навіть тоді, коли це надзвичайно важко.