Пимен спокойный, смиренный, величавый, набожный, праведный, он остерегает Григория от мирских соблазнов и рассказывает ему о преступлениях царей, особенно критикуя Ивана Грозного и Бориса Годунова за то, что в их правления вокруг одни свары, войны да убийства, а у власти преступники. Нравится Пимену лишь царь Федор, спокойный и мирный правитель. Григорий молод и честолюбив, ему в монастыре скучно и он мечтает о другой жизни, яркой, полной событий, он завидует царям и жизни Пимена, чья молодость была довольно бурной. И когда Пимен отмечает, что убили царевича Дмитрия, в голове Григория рождается мысль выдать себя за него.
Пимен говорит в монологе, что почти исполнил долг, завещанный ему свыше. Уже память не так хороша его, как раньше. Поэтому и заканчивает он свою летопись. Осталось одно последнее сказание – о злодеянии царя Бориса Годунова по отношению к невинному царевичу Димитрию.
Примечательным является и то, что свой труд Пимен оставляет безымянным. Значит, что заботится он не о своей славе, а трудится только во благо потомкам. Этот человек в своей жизни повидал многое, бывал в боях, знал вкус власти и славы. И вот сейчас нашел смирение в монастыре. Его душу больше не мучает гордыня и тщеславие. Поэтому он дает наставления молодому монаху Григорию. Он учит его подавлять свои желания, ведь от них только беды. Вот только это понятно зрелому Пимену, а не юному дьячку.
Для чего же потомкам знать историю? Чтобы знать минувшую судьбу родной земли, помнить о добрых деяниях своих царей, а так же о темных деяниях. Относительно последнего Пимен считал, что люди должны извлекать из ошибок урок. Например, избрание царем Бориса Годунова монах считал большим злом, которое допустил народ.
Образи, які звуться «вічними» у літературі, представляють собою такі образи, які стали втіленням певних загальнолюдських рис, стали називними для певного типу людей, явищ. Наприклад, Дон Кіхот став втіленням безкорисливої любові до справедливості, Обломов – символом лінощів, а Плюшкін – уособленням скупості, скнарості. «Вічні образи» - велике надбання людської культури, класичної літератури.
Образ Прометея, створений в трагедії давньогрецького драматурга Есхіла «Прометей закутий», також є «вічним» для світової художньої культури. Він – втілення героїчної самопожертви заради інших, героїчного, безкорисливого служіння людям. Також образ Прометея є втіленням залізної волі, міцного духу, нескореності. Титан Прометей таким чином став символом одвічних прагнень та ідеалів людства. Він – сильний герой, який робить свідомий вибір – бути альтруїстом, допомагати іншим, та йде своїм шляхом до кінця. Вказані риси характеру Прометея є змістом поняття «Прометеїзм», яке виникло від імені титана.
Образ Прометея надихає людей бути мужніми, незламними, с честю та гідністю переносити труднощі та тортури, не піддаватися на спроби супротивників улестити, підкупити або залякати. Образ Прометея вчить цілеспрямовано діяти на благо інших людей, усього людства.
Вічний образ Прометея здавна надихає письменників, поетів, художників та інших митців. До образу Прометея у своїй творчості звертались Гете та Байрон, а з українських митців - Тарас Шевченко в поемі «Кавказ», Максим Рильский та Андрій Малишко в своїх поезіях. А Леся Українка присвятила Прометеєві такі рядки:
«Ти, Прометею, спадок нам покинув,
Великий, незабутній. Тая іскра,
Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,
Я чую пал її в своїй душі…»