В детстве я очень любила своего друга Женьку!
Зимой мы с ним катались на санках,лепили снежную бабу и играли в "снежки".
Летом мы семьями ездили отдыхать на море.Как сейчас помню,море было таким синим, синим,теплым,теплым!Мы с Женькой как только приходили на пляж,то бегом в море,купаться.Осенью мы гуляли по парку, мы с ним любили бродить по опавшим листьям и слушать как шуршить листва под ногами.
Я так любила своего друга,даже не могла представить,что будет тогда,когда он уедет далеко далеко и оставит меня одну.Каждый день я видела его карие глаза,темные волосы и милую улыбку.
Но однажды Женька сильно заболел.Не выходил гулять.Я с мамаой пришла к нему в гости,чтобы его проведать.Как только мы с мамой зашли в его квартиру,я увидела его плачушею маму сидевшую напротив его кровати.Я подошла к Женечки,он так плохо выглядел.Его бледное исхудавшее тело,потускневшие глазкиИз моих глаз потекли слезы.Я свозь слезы посмотрела на него,он попытался мне улыбнуться
Вскоре его увезли в Москву,отправили на лечение.У него был ракЯ плакала каждый день.Я так скучала по нему...
Была середина осени,эти опавшие листья так уныло смотрелись на серой земли,теперь они не казались мне такими интересными,как в то время когда рядом со мной был Женька.Без него время так медленно тянулось,мне уже не хотелось выходить на улицу,как же я буду без него.Я очень за него скучала,очень переживала за него.
Уже лето.Я проснулась слишком рано и пошла на кухоньку попить водички.Посмотрела в окно и увидела машину из которой выносили спящего Женьку.Я как заорала от радости,я перебудила весь дом,я разбудила маму,папу и всех соседей.
Позонили в дверь.Моя мама открыла.Там стояли Женька и его маму,я кинулась к нему на шею,обняла."Ах,эти мягкие волосы,эти глазки,я некому его не отдам"- подумала я.Я схватила его за руку и мы выбежали во двор.Лето,оно стало таким замечательным с ним,солнце засветило ярче!
Это было самым радостным событием в моей жизни.Оно оставило глубокий след в моей жизни!
1)Леону Верту, когда он был маленьким. А вообще эта книга для взрослых, которые забыли, что они тоже когда-то были детьми.
2)Иллюстрации понять смысл книги и в некоторых случаях правильно понять написанное.
3)нету, сегодня читала
4)Объектом исследования стал мир детства, представленный в философской притче «Маленький принц» А. де Сент-Экзюпери. Автобиографичность произведения и пронесенный через всю жизнь кристалл детства французскому летчику великолепно схватить в динамике жизнь ребенка, раскрыв широкую панораму детских проблем, сопряженных с ними чувств и эмоций. Миру детства присуще собственное отношение ко всему происходящему, основанному на непосредственности, интуитивности, мечтательности, фантазийности, алогичности и желании понять. В мире детства нет точных знаний и расчетов, возможно, поэтому в нем имеет место чудесное и необычное. Именно ребенок, несмотря на малый жизненный опыт и небольшое количество знаний, оказывается ощутить многогранность и противоречивость метафизических символов. Обращение к миру детства во взрослом состоянии как своеобразная ретроспекция вернуть равновесие и гармонию, учит ценить жизнь и нравственно относиться к ней.
прости только на 4 вопроса смогла ответить
Объяснение:
Герой має незламну силу волі та активну життєву позицію. Він вважає себе розумнішим за інших людей і тому дозволяє собі принижувати оточуючих. Печорін зневажливо ставиться до багатьох персонажів твору, використовує їх слабкості. Хоча інколи його переслідують сумніви в правильності дій.
Трагедія Печоріна в тому, що він не просто сумнівається в існуванні добра, а взагалі в його необхідності. Для нього не має святинь, він насміхається над будь-якими людськими моральними цінностями. Відсутність віри породжує бездіяльність або неправильну лінію поведінки.
Бунтівна сутність героя не сприймає радощів життя, йому не відомий душевний спокій. Його душа постійно потребує буремних подій. Він не задовольняється буденністю, а прагне великих почуттів та дій. Та проблема в тому, що без віри та стійких переконань це майже неможливо. В тому й трагедія нашого героя та всього його покоління.
Печорін непогано розбирається в людях, вміє знаходити їх слабкості. В своїй уяві він протистоїть всьому безглуздому, на його думку, світу. Герой вважає, що народжений для якогось високого призначення, тому почуває себе вищим за інших. Це є проявом не просто егоїзму, а егоцентризму.
Шукаючи нових вражень, герой дуже швидко розчаровується. Це яскраво видно в історії з юною Белою. Спочатку вона дуже зацікавлює Печоріна. Адже вона для нього – недоступна та незрозуміла дикунка. Понад усе він прагне завоювати її кохання. Задля цього герой не гребує навіть насильницькими методами. Взявши у полон дівчину, Печорін намагається закохати її в себе. Та коли це йому вдається, коли він досягає поставленої мети – йому знову стає сумно.
Душу Печоріна, задається, неможливо надовго чимось наситити. В результаті він руйнує життя близьких людей, а також і власне.
Досить показовою є глава «Фаталіст». Печорін грає життям, не задумуючись. Він впевнений в своєму успіхові. Ця незламна віра в себе виокремлює його з-поміж інших людей.
2. З гірким почуттям Печорін розцінює себе як "морального каліку", у якого "висохла, випарувалася, померла" краща половина душі. Він розуміє, що йому "було призначення високе", відчуває "в душі ... сили неосяжні", проте витрачає своє життя на дрібні вчинки, негідні його. Причину своєї трагедії Печорін бачить в тому, що його "душа зіпсована світлом". "Я гідний жалю ... в мені душа зіпсована світлом, уява неспокійне, серце ненаситне; мені все мало: до печалі я так само легко звикаю, як і до насолоди, і життя моє стає Нехай з кожним днем...", - говорить Печорін Максиму Максимович. Це означає, що він так і не зміг вирватися з товариства, що оточує його. Всі ці невідповідності і протиріччя в зовнішньому вигляді і поведінці відображають особисту трагедію героя, не дають йому жити повним життям, але вони відображають також трагедію цілого покоління того часу.