ну в данной ситуации мои полномочия знатоки литературы Уже один и тот же вопрос по 4 разу задаю Работа с несплошным текстом. Кадр назад//кадр//кадр вперёд. Подробно опишите иллюстрацию. Назовите героев. Кто и что говорит. Поведение участников сцены. Что происходило накануне данной сцены? Как разворачиваются события после?
Рассказ «после » написан в 1903 году, когда писателю было уже далеко за семьдесят лет, но впервые он был напечатан лишь в посмертном собрании сочинений л. толстого. в рассказе отразились жизненные впечатления писателя более чем полувековой давности. это 40-е годы xix века, время царствования николая i («николая палкина» , как его прозвали) . крепостное право тогда еще не отменили, в рекруты уходили на 25 лет, в войсках поддерживалась палочная дисциплина. солдат за любую провинность секли плетьми или прогоняли «сквозь строй» : под барабанную дробь несчастного тащили между рядов солдат и каждый был обязан ударить палкой или ружейным шомполом1 по голому телу. человека нередко забивали насмерть. юный толстой жил в те годы в казани, в аристократической семье своих родственников, учился в казанском университете. об этом времени писатель вспоминал в статье «николай палкин» , написанной ещё в 1886 году (статья была запрещена в россии).
Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
