Маргарита у романі Булгакова... стала
прекрасним, узагальненим та поетичним
образом Жінки, яка Кохає. Цей образ
постає понад шаром сатиричної
повсякденності втіленням живої,
гарячої любові...
Л. Яновська
Дафніс і Хлоя, князь Ігор і Ярославна, Ромео і Джульєтта... Скільки історій кохання, справжніх і вигаданих, описано у світовій літературі! Та їм не поступається історія Майстра і Маргарити з роману видатного російського письменника Михайла Булгакова. Вірність, щирість, ніжність — усі ці почуття, зображені у творі, змушують хвилюватися, сумувати над долею героїв і радіти з їхніх успіхів.
Одним із найяскравіших любовних епізодів у романі є сцена зустрічі Майстра й Маргарити. Обидва вони одружені, та... "Кохання вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця у провулку, й уразило нас одразу обох!" — гарячково розповідає Майстер Івану Бездомному. Це дивує головного героя, але не його кохану, яка цю зустріч сприйняла як визначену самою долею. Вона стверджує, що насправді вони кохали одне одного дуже давно, не знаючи, ніколи не бачивши, а тепер тільки зустрілися, адже так судилося. Усе життя цих людей змінюється за частку секунди — і тепер Маргарита щодня приходить до Майстра, щоб поговорити з ним, прочитати його роман, насолодитися хвилинами щастя. "Вона входила у хвіртку один раз, а калатань серця до цього я відчував не менше ніж десять", — зізнається той Бездомному.
Щастя тривало б ще довго, та проти письменника виступає радянська цензура, яка не могла пропустити роман, присвячений біблійній темі. Починається цькування Майстра через газети. Не так автор розкритикованого твору, як його кохана не може перенести таких наклепів. Та все ж Маргарита вірить у свого коханого й важко переживає його болі та душевну хворобу, терпить муки, побачивши спалений у грубі роман, клянеться отруїти критиків, що атакували талановитого письменника.
Виды эпитетов
В русском языке эпитет разделяют на три вида:
Общеязыковой
Норма литературных фраз. К слову “тишина” существует около 210 эпитетов: глухая, волнующая, гробовая, чуткая.
Общеязыковые эпитеты бывают:
компаративными. Их применяют, чтобы сравнить и уподобить один объект к другому (собачий лай, медвежий взгляд, кошачье мурлыканье);
антро . В основе лежит перенос человеческих свойств и признаков предметов на явление природы, например: нежный ветерок, улыбчивое солнце, унылая берёзка;
усилительно-тавтологическими. Повторяют и усиливают признаки объекта: мягкая вата, беззвучно в тишине, серьезная опасность.
Примеры эпитетов: жизнь пустынная, сладко писать, нежный голос, сладкий ветерок, гробовая тишина.
Народно-поэтический
Такие эпитеты появились благодаря устному народному творчеству. В основном, сохранен фольклорный колорит. В отличие от других они ограничены в сочетаемости: синяя река, оранжевое солнце, коричневый медведь.
Примеры: ясный месяц, чистое поле, живая вода, терем расписной, добрый молодец, жили-были, шел-шел.
Индивидуально-авторский
Редко встречающаяся смысловая ассоциация. В основном они не воспроизводятся, но обладают окказиональным характером, почти как архаизмы.
Примеры: шоколадное настроение, ромашковый смех, каменный гром, тучка золотая, утес великан, в пустыне чахлой.
Подобные сочетания не вписываются в рамки общелитературных норм, но создается эффект одушевления, усиливается выразительность.
Постоянный
Когда приемы употреблены в устойчивых фразах, например: тридевятое царство, добрый молодец. При написании художественной литературы авторы пользуются:
оценочными эпитетами (невыносимая жара, утраченные чувства);
описательными (уставшее сердце);
эмоциональными (унылая осень, грустная пора).
Благодаря эпитетам художественная фраза становится выразительнее.