Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю й талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті “Собаче серце”. Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну й агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенський і покладений в основу повести
Професор Преображенський, літній уже людина, живе уединенно в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нової людини, пересадивши собаці частина людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Кульки
Вічно голодний бідолашний пес Кулька по-своєму недурна. Він оцінює побут, вдачі, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницкой “з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак”, “де грали на гармошці й пахнуло сосисками гаючи життя вулиці, воно робить умовиводи: “Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота”; “Кухар попадається різний. Наприклад, - покійний Улас із Пречистенки. Скільком життя врятувало”. Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенський, Кулька розуміє: “Він розумової праці людина...”, “цей не стане пинать ногою”.І от професор робить головну справу свого життя - унікальну операцію: він пересаджує псові Кульці гіпофіз людини від чоловіка, що померся за кілька годин до операції. Людина цей - Клим Петрович Чугункин, двадцяти восьми років, судився три рази. “Професія - гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний. Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті - удар ножем у серце в пивний”. У результаті сложнейшей операції з'явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувало “пролетарську” сутність свого “предка”. Булгаков так описує його зовнішність: “Людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді... Чоло вражало своєю малою височиною. Майже безпосередньо над чорними ниточками брів починалася густа головна щітка”. Перші вимовлені їм слова були лайка, перше виразне слово: “буржуї”.
З появою цієї людиноподібної істоти життя професори Преображенський і мешканців його будинку стає сущим пеклом. Він улаштовує дикі погроми у квартирі, ганяється (по своїй собачій сутності) за котами, улаштовує потоп... Всі мешканці професорської квартири в повній розгубленості, про прийом пацієнтів навіть мови бути не може. “Людина у дверей мутнуватими очами поглядав на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом...” Хазяїн будинку обурюється: “Недокурки на підлогу не кидати - у сотий раз Щоб я більше не чув жодного лайливого слова. У квартирі не плювати! Із Зиной усякі розмови припинити. Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитеся!” Кульок же говорить йому у відповідь: “Щось ви мене, папаша, боляче утесняете... Що ви мені жити не даєте?”
“Зненацька з'явилася... лабораторне” істота вимагає привласнити йому “спадкоємну” прізвище Кульок, а ім'я він собі вибирає - Поліграф Полиграфович. Ледь зробившись якоюсь подобою людини, Кульок наглеет прямо на очах. Він жадає від хазяїна квартири документ про проживання, упевнений, що в цьому йому до домком, що захищає “інтереси трудового елемента”. В особі голови домкома Швондера він відразу знаходить союзника. Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарикову, затверджуючи, що документ найважливіша річ на світі: “Я не можу допустити перебування в будинку бездокументного мешканця, так ще не взятого на військовий облік міліцією. А раптом війна з імперіалістичними хижаками?” Незабаром Кульок пред'являє хазяїнові квартири “папір від Швондера”, відповідно до якої йому покладається в професорській квартирі житлова площа в 16 квадратні метрів
Швондер також постачає Шарикова “науковою” літературою, дає йому на “вивчення” переписку енгельса з Каутским. Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: “А те пишуть, пишуть... Конгрес, німці якісь...” Висновок він робить один: “Треба все поділити”. Причому він навіть знає, як це зробити. “Так який отут б, - відповідає Кульок на питання Борменталя, - справа не хитре. А те що ж: один у семи кімнатах розселив
Важно понять, каково было поведение Грушницкого и Печорина во время дуэли. Грушницкий был уверен в том, что пистолет его противника не будет заряжен. Так запланировала его «шайка», которая хотела проучить Печорина и доказать, что тот поступит трусливо во время дуэли. Печорин знает о намерениях «вражеской шайки», которые были похожи на настоящее убийство.
Описание Грушницкого во время поединка говорило о его пугливости и трусливости: «тусклая бледность покрывала его щеки», во взгляде его было «беспокойство, изобличавшее внутреннюю борьбу». Как отмечает Печорин в своем дневнике, лицо Грушницкого «ежеминутно менялось».
Печорин поступает как человек благородный. Зная о предательстве Грушницкого, он предлагает ему отказаться от клеветы, тем самым избавив себя от дуэли. Эта характеристика говорит о том, что Печорин не хотел смерти Грушницкого, он хотел справедливости.
Услышав о намерении стреляться, Печорин до последнего не показывал Грушницкому и драгунскому капитану, что он знает об их преступном обмане. Хотя пульс, как отметил доктор Вернер, у Печорина был «лихорадочный», на лице его волнение никак не отразилось.
Главный герой поставил условие стреляться на самом краю площадки, тем самым Печорин поставил Грушницкого в «затруднительное положение», которое заставило бы его либо стать убийцей, либо «оставить свой подлый замысел».
Такое предложение действительно повлияло на Грушницкого. Он долго спорил с капитаном, не желая осуществлять предложенный им план, потому что «ему было стыдно убить человека безоружного».
Колени Грушницкого дрожали, он не мог выстрелить, однако презрение драгунского капитана заставило его это сделать. Печорин следил за противником, пытаясь найти хотя бы «легкий след раскаяния», однако он видел скрываемую улыбку.
Печорин вновь спросил у Грушницкого, не готов ли он отказаться от своей клеветы, а затем попросил доктора перезарядить пистолет, раскрыв их злой замысел. Печорин вновь предложил Грушницкому раскаяться, напомнив ему, что они когда-то были друзьями. После слов Грушницкого о том, что им нет на земле места вдвоем, Печорин выстрелил. «Грушницкого на площадке не было».