Відповідь:
В "старому чудернацькому Грініч-Віліджі" у старому присадкуватому триповерхому будинку жив "старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися." Художника-невдаху О.Генрі поселяє в "тьмяно освітленій комірчині внизу" і в кутку розташовує "мольберт з підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п'ять років чекало перших штрихів шедевра". Усі ці деталі викликають асоціації зі старим валуном, порослим мохом. А чи може мріяти валун? Усі розмови про майбутній шедевр навряд чи були пов'язані зі справжньою мрією. До мрії людина рухається, прагне її реалізувати, черпає в ній сили й наснагу, а сивий Берман уже 40 років не брався за пензель.
Чи прагнув узагалі чогось цей старий? Ще й як! Самотня людина на схилі літ мріяла відчути потрібність комусь, причетність до загального ритму життя. Тому з такою готовністю перебирає на себе роль "сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць". Він, "який нещадно знущався з усякої делікатності, в кому б вона не виявлялась", перетворюється на ангела-охоронця Сью та Джонсі. Його життя нарешті набуває сенсу. І саме цей сенс пробуджує його уяву, яка 40 років не давала про себе знати. Отой зелений листок, ледь прихоплений жовтизною, на цегляній стіні могла вигадати лише людина, яка добре знає, як важливо мати бодай ниточку, за яку можна вхопитися. В його житті цією ниточкою стали молоді художниці. А Джонсі Берман дарує навіть більше, ніж мрію, - віру.
Пояснення:
