Оповідання В. Дрозда — не тільки історія про коня Шептала, не тільки навіть алегорія спотвореної скореної душі, а й заклик, точніше — за до розмови. Розмова ця має відбуватися із самим собою, аби встановити власне ставлення, віднайти власний погляд на такі важливі проблеми. Комусь може здатися, що часи тоталітарних держав минулися, тож і оповідання це, окрім прямого свого змісту, втратило актуальність. Але я не погоджуся: зовнішня свобода дуже важлива і прекрасно, коли людина живе в такому суспільстві, яке надає цю зовнішню свободу, але ж кому потрібна вона без свободи внутрішньої? Хтось із відомих мислителів минулого сказав: «я дивуюсь, навіщо люди вимагають собі свободу слова, якщо вони досі не навчились користуватися свободою думки». Тому твір В. Дрозда спрямовує читача на дійсно актуальні роздуми про власну свободу та її цінність. А віднайти своє ставлення до цієї свободи, віднайти внутрішню свободу й реалізувати її, втілити — це вже завдання кожної особистості. Коли література і ставить важливі питання, вона не дає нам на них готової відповіді, відтак шукати ми маємо самотужки. А'іе ж правильно сформульоване завдання — це вже, як відомо, половина розв'язання!
Я абсолютно уверена, что человек может быть по-настоящему, полностью счастлив только на своей родине, в том краю, где он родился и вырос, где живут его родные и близкие, его друзья. Ведь что для человека является самым дорогим? Конечно же, это родители, дети, семья. Но эта трепетная любовь, чувство искренней привязанности к ним и выражается в слове «малая родина». За свою отчизну во все времена честные и благородные люди не колеблясь готовы были отдать жизнь. Потому что сознание того, что от твоих поступков зависит судьба родины сделать храбрым, смелым и решительным даже самого неуверенного и робкого человека.
