Відповідь:
Порівняльна характеристика образів Онєгіна і Тетяни
Я не в Онєгіна закохалася, а в Онєгіна й у Тетяну (і, мабуть, у Тетяну трохи більше), у них обох разом, у любов.
М. Цвєтаєва
Хоча роман Пушкіна названо "Євгеній Онєгін", образ Тетяни Ларіної не менш важливий і цікавий, аніж образ Онєгіна. А якщо говорити про ставлення до героїв читачів, то багато хто погодиться з Мариною Цвєтаєвою і віддадуть перевагу Тетяні. Та й сам Пушкін не ховає своєї симпатії до героїні: "Я так люблю Тетяну милую мою!" Але один без одного вони втратять інтерес для читача, тому що на розвитку їхніх стосунків будуються весь роман і доля кожного з героїв. У характерах Тетяни й Онєгіна багато спільного. Інакше як пояснити їхню зустріч і їхню любов?
Незважаючи на різне виховання, Тетяна та Євгеній духовно близькі люди. Обоє розумні, багато читають, освічені, добре розуміються в людях. Тетяна виділила Онєгіна з усіх молодих людей, що бували в будинку Ларіних. Онєгін теж із двох сестер віддає перевагу Тетяні. Привабливість Ольги могла закрутити голову лише юному Ленському. І Онєгіну, і Тетяні властива незадоволеність життям. Але Тетяна до моменту їхньої першої зустрічі ще чекає якогось повороту долі, вона готова до зустрічі з нею. А Онєгін уже ні на що не сподівається і тому не вірить у можливість щастя для себе і для Тетяни.
Головне, що розрізняє їх — це наявність життєвого досвіду (здебільшого сумного) в Онєгіна і відсутність його в Тетяни. Звідси — простота, довірливість і щирість героїні й обережність і розважливість її Євгенія.
Дивіться також
"Євгеній Онєгін" (повний текст)
"Євгеній Онєгін" (скорочено)
Як розкривається образ автора в романі? (та інші запитання)
Біографія Олександра Пушкіна
Тетяна керується в своїх учинках тільки почуттями, а Євгеній — доводами розуму. Героїня виявилася сміливішою і рішучішою за свого обранця. Усупереч традиціям і думці світу вона перша пише Онєгіну і освідчується йому. Онєгін же (зовсім протилежний характер!) настільки дорожить громадською думкою, що вбиває на дуелі друга.
Зустріч героїв впливає на подальший розвиток їхніх характерів. Вони начебто поділилися один з одним тим, що мали в душі. Тетяна розбудила в Онєгіні почуття, здатність кохати і вдаватися до "нерозсудливих" вчинків. Сама ж, за порадою Онєгіна, навчилася панувати собою. Та так, що Онєгін ледь впізнав її:
Как изменилася Татьяна!
Как твердо в роль свою вошла!
Как утеснительного сана
Приемы скоро приняла!
У своєму листі Онєгін майже повторює освідчення Тетяни. Мабуть, тому, що всі закохані схожі одне на одного. Але саме в той момент, коли, здавалося б, Онєгін і Тетяна зрівнялися у своєму життєвому досвіді і духовному розвитку, вони повинні розстатися. Проте і за це розставання ми любимо їх ще більше. "Я з тієї хвилини не захотіла бути щасливою", — пише Марина Цвєтаєва, поставивши можливість кохати і бути коханим вище над можливості щастя. Таких незбагненних героїв у нас більше немає.
Пояснення: Я не знаю что тебе именно нужно поетому вот
1. Дописьменный. "Балаболка" - так звала маленького Ваню бабушка. А он говорил и говорил. В его детском сознании накапливались не только названия окружающих предметов. В каждом была своя душа. Он говорил с ними, запоминал вкус, цвет, оттенки движения. И все вокруг принадлежало мальчику, рассказывая чудесные сказки о себе.
2. Письменный. "Римский оратор" - гимназическое прозвище Шмелева. В третьем классе запас слов и впечатлений Ивана выплеснулся на бумагу. Сочинения стали его страстью. Не просто скучные описания, как требовал его нелюбимый словесник, а наполненные переживанием увиденного строки. Другой словесник, Цветаев, разглядел в невольном второгоднике талант и поощрял его, наполняя душу ученика любовью к русской словесности, проникновенными строками классиков и верой в себя.
3. Печатный. "Метаморфозы». Прочитанные тома, сочинения философов, собственные наблюдения стали благодатной почвой для прорастания семян таланта. В лето подготовки к аттестату, оболочка лопнула, и сквозь пласты литературы стал пробиваться на свет росток собственного творчества. Летние впечатления, раздумья ли на лоне природы, философские трактаты, а может и все вместе дали тому начало. Первый рассказ, написанный в марте 1894 года, стал отправным моментом в печатном творчестве Шмелева. Умение поведать бумаге свои мысли, вызвало дрожь удовольствия. То было рождение писателя. Первое издание принесло переосмысление себя. Редактор говорил уже не о таланте, а о Божьем даре. Даре рождать слово. Увидав свою фамилию под рассказом без единой правки в журнале "Русское обозрение", Шмелев осознал себя другим. Писателем.