Твір "Момент" Володимира Винниченка — новатора в українській прозі і драматургії — відбиває той відрізок часу, який неможливо забути. Зовнішні події, близькі для колишнього політв'язня В. Винниченка, стають лише ґрунтом, на якому розквітає вразлива квітка кохання-щастя.
Імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний герой твору, який мав негайно перетнути кордон. Найліпший час для задуманого — темна ніч, але він не має вибору, і тому "можуть убити". Ще одна незвичайність — перетнути кордон він мусить разом із, як виявилось потім, "знайомою у минулому житті" незнайомкою.
Екстремальність ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття оточуючого середовища на емоційному рівні, стан героя — спокійний, врівноважений, ненапружений, немов затишшя перед грозою. Він не тільки бачить і відчуває такий дріб'язок, як соломинки, що кололи обличчя під час переїзду, запах рядна, яким колись накривали огірки, шарудіння бур'яну, пирхкання конячки, бездоріжжя, по якому їде підвода, білі берези, метелики, кузьки. Все це закарбовується у його пам'яті з такою силою, що потім, у тюремній камері, він здатен відтворити найтонші нюанси, найдрібніші, але такі важливі деталі, без яких світ не був би гармонійним.
Уверена: нет ему равных во всей литературе (в русской и в зарубежной) как писателю-сатирику. Его произведения стали достоянием мировой литературы. До сих пор вызывает споры и дебаты противоречивая натура писателя. Я считаю: талант Гоголя огромен и самобытен, и одно из моих любимых произведений — комедия "Ревизор"."В "Ревизоре" я решил собрать в одну кучу все дурное в России, какое я тогда знал... и за одним разом посмеяться над всем" — так определил замысел своей комедии сам автор. Гоголь признавал, что самым трудным образом в пьесе является Хлестаков. В рекомендациях для актера, исполнявшего эту роль, Гоголь достаточно глубоко раскрывает характер этого персонажа. Хлестаков совершил все свои подвиги в уездном городе абсолютно непреднамеренно. Его можно сравнить с балетным танцовщиком — двигаясь по пространству пьесы, он оживляет ход всего действия, выступает настоящим двигателем сюжетного развития комедии. Хлестаков блестяще сыграл роль ревизора перед уездными чиновниками, только к середине четвертого действия начиная понимать, что его принимают за несколько "государственного человека". Что чувствует при этом лжеревизор? Кажется, ничего. В образе Хлестакова Гоголь дает утрированный и собирательный тип поверхностно образованного фанфарона. Хлестаков с удовольствием употребляет ради красоты слога подхваченные от кого-то и дурно понятые французские словечки, штампы тогдашней художественной литературы. В то же время в речи Хлестакова встречаются и вульгарные выражения. Гоголь сделал реплики Хлестакова отрывистыми: этот персонаж духовно нищ и совершенно не на чем-либо остановить свое внимание. Современник Гоголя Аполлон Григорьев дал характеристику этого персонажа: "Хлестаков, как мыльный пузырь, надувается под влиянием благоприятных обстоятельств, растет в собственных глазах и глазах чиновников, становится все смелее и смелее в хвастовстве..."
Перед нами уездный городок, целая страна, где есть и просвещение, и здравоохранение, и многое другое. В нем успешно процветают взяточничество, лихоимство, казнокрадство. Каждый чиновник "успешно" выполняет свои "обязанности". Городничий соответственно чину берет взятки часто и в больших размерах. Ляпкин-Тяпкин по праву считается вольнодумцем. Больные в богоугодных заведениях ходят в грязных халатах. Совершенно случайно среди этого беспорядка оказывается некто Хлестаков, которого все принимают за ревизора. В образе мелкого петербургского чиновника Гоголь показал хлестаковщину как особое порождение эпохи, типичное явление того времени.
В "Замечаниях для господ актеров" автором дается следующая характеристика героя: "Несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове. Говорит и действует без всякого соображения". Действительно, с самого начала Хлестаков показывает себя как человека до крайности легкомысленного и пустого: просадив все деньги, присланные отцом, обедает в долг, не думая, что расплачиваться ему нечем. Далее он без стыда и тени смущения просит руки дочери городничего, не думая о том, что секунду назад объяснялся в любви его жене. Мысль Хлестакова суетливо перескакивает с одного предмета на другой, не анализируя и ни на чем не останавливаясь: начав с униженных обещаний заплатить за обеды и комнату при встрече с городничим, заканчивает угрозами обратиться с жалобой к министру. И это — на протяжении одной минуты. По случайности его слова приходятся очень кстати — городничий уверовал, что перед ним действительно не кто иной, как ревизор.
Сечь представляла собой укрепление, внутри которого стояли церкви, хозяйственные постройки и жилые помещения. Сечевые казаки жили в Сечи. Холостые люди, образованные в военном деле. Молодой казак на Сечи назывался оруженосцем. Высшим органом управления у запорожских казаков была рада - общее собрание всего общества. Совет созывался на Новый год, на третий день Пасхи, на Покров и в любое время по желанию общества. Кошевой атаман имел полную военно-административную и судебную власть на Сечи управлять ему военный судья, писарь, есаул, обозный. Запорожцы были хорошими пехотинцами и великолепными всадниками.
Твір "Момент" Володимира Винниченка — новатора в українській прозі і драматургії — відбиває той відрізок часу, який неможливо забути. Зовнішні події, близькі для колишнього політв'язня В. Винниченка, стають лише ґрунтом, на якому розквітає вразлива квітка кохання-щастя.
Імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний герой твору, який мав негайно перетнути кордон. Найліпший час для задуманого — темна ніч, але він не має вибору, і тому "можуть убити". Ще одна незвичайність — перетнути кордон він мусить разом із, як виявилось потім, "знайомою у минулому житті" незнайомкою.
Екстремальність ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття оточуючого середовища на емоційному рівні, стан героя — спокійний, врівноважений, ненапружений, немов затишшя перед грозою. Він не тільки бачить і відчуває такий дріб'язок, як соломинки, що кололи обличчя під час переїзду, запах рядна, яким колись накривали огірки, шарудіння бур'яну, пирхкання конячки, бездоріжжя, по якому їде підвода, білі берези, метелики, кузьки. Все це закарбовується у його пам'яті з такою силою, що потім, у тюремній камері, він здатен відтворити найтонші нюанси, найдрібніші, але такі важливі деталі, без яких світ не був би гармонійним.