Твір на тему Сенс життя
Щоб зрозуміти сенс свого життя, потрібно спочатку розібратися в собі самому. Життя - театр, життя – гра, життя – поле бою, - багато письменників саме такими метафорами охарактеризували своє і не тільки – життя людей. Але все це пусте, адже не все так трагічно. Сенс життя полягає в кожному кроці і в кожному зітханні людини. Щоб жити – не треба розуміти, для чого живеш. Але якщо хочеш не снувати, а саме – жити, тоді і справді важливо розібратися в змісті свого життя.
Сенс життя – що це взагалі таке? Це те - заради чого ми люди, живемо, дихаємо і робимо різні вчинки, як хороші, так і не завжди позитивні. У кожної людини є персональна думка про сенс життя. Кожна людина по-своєму унікальна і індивідуальна. Немає однакових людей – є хіба тільки схожі. Саме тому навіть у друзів – рідко збігаються думки про сенс в цілях і житті.
Для когось сенс життя полягає в тому, щоб ростити дітей, виховувати їх, радіти, дивлячись на них. Але комусь і цього мало - для кого-то спочатку важливо отримати освіту, і отримати гроші, щоб діти росли не як бур'яни на природі, а як повноцінні особистості, добре одягнені і взуті. А хтось взагалі не бачить сенсу в тому, в чому нічого не розуміє, адже кожна людина по-своєму егоїстична. У когось цього більше, а в когось трохи менше. Сенс життя – іноді поляга в самому звичайному, і разом з тим – дуже важливому вижити в цьому жорстокому світі. Вижити, заради дітей, рідних, і заради самого себе, в першу чергу. А багато - дуже амбітні, і для них мало жити і дихати, вони хочуть не заробити гроші, вони хочуть заробити їх дуже багато, вони хочуть жити, не знаючи ніякої бідності. А для багатьох - важливо не можна думати, що усі однакові. Ні, всі абсолютно різні. Сенс життя – для кожного свій, і з цим змінити нічого неможливо жити і радіти своєму життю – адже як чудово жити, не знаючи болю, не бути інвалідом, нехай і бідним – хіба не це важливо в житті? Бути задоволеним і вдячним за те, що бодай живий, і маєш дах над головою, що здоровий і повноцінний – хіба не це дуже важливо? Подяка – в першу чергу повинна бути в кожній людині - за те, що він здоровий, самодостатній, і насправді має масу можливостей, більше – ніж він думає. Життя – завжди буде віддзеркаленням того, як ми її сприймає всередині себе.
Ось чому, все – що писали письменники про сенс життя – не завжди правда, бо їх думки – це в першу чергу – віддзеркалення їх думок и цілей в їх житті.
В рассказе Василия Макаровича Шукшина "Обида" речь идет об обыкновенном житейском случае, свидетелем или участником которого может оказаться каждый из нас в любую минуту: в транспорте, в магазине, в любом учреждении. Это, к сожалению, стало обыденной реальностью. Речь идет о... хамстве, обыкновенном хамстве.
может быть, проще на грубость ответить грубостью, отвести душу и тут же забыть о случившемся? Как говорят в народе, когда не хватает слов выражения. Но опять-таки не каждый человек может опуститься до грубости и хамства. По своему складу он не может этого.
Убить кого-то — это убить и большую часть своей души, самого себя. Это однозначно. Что может быть труднее и страшнее жизни с постоянным ощущением своей вины, вечными угрызениями совести? Об этом страшно даже подумать. Так как же быть? Сам автор не дает однозначного ответа, но как бы между прочим говорит: "...
А между тем беззаконие, произвол и хамство все умножаются. Мы живем среди обозленных, агрессивно настроенных, грубых людей. И грубость, к несчастью, становится как бы нормой поведения и общения. Если тебе спокойно, доброжелательно ответили, то ты воспринимаешь это не как норму, а как редкое и приятное исключение. . И в этом мире зла все труднее жить каждому из нас и всем вместе.
Поневоле задаешь тот же вопрос, что и Василий Макарович Шукшин: "Люди, что с нами происходит?" Да, что с нами происходит? К чему мы идем? В этом быстром ритме жизни, наверное, обязательно нужно найти минуту и вспомнить истину: "Надо человеком быть". Быть человеком...
Потому что мы забыли что такое ДОБРО,легке пройти и оскорбить ,чем замарачиваться..Если вспомнить другие времена,ни один человек не могу себе позволить оскорбить,унизить. И во многом мы виноваты,сказав одно другое повторит и что мы этим добились ,ничего..
Сергей Васильевич Макси́мов (25 сентября (7 октября) 1831 — 3 (16) июня 1901) — русский этнограф-беллетрист. Брат писателя Николая и хирурга Василия Максимовых.