Объяснение:
Гейзел Грейс Ланкастер, 16-річна дівчина-підліток з раком щитоподібної залози, який поширився на легені, відвідує групу підтримки для хворих на рак дітей з волі своєї матері. Під час одного з таких зібрань Гейзел зустрічає 17-річного підлітка на ім'я Огастас Вотерс, який через остеосаркому втратив ногу. Огастас відвідує зібрання групи, щоб підтримати свого друга Айзека, який втрачає зір через рак. Після зустрічі у підлітків зав'язується дружба. Огастас за Гейзел до себе додому, де вони зближуються ще більше під час перегляду фільму та діляться своїми переживаннями щодо пережитих ними захворювань. Після цього вони домовляються прочитати улюблені романи один одного: Огастас дає Гейзел «Ціну світанку», а вона рекомендує йому «Царську неміч» — роман, написаний Петером Ван Гаутеном, про дівчину Анну, яка страждає від раку. Після того, як Огастас закінчує читати її книгу, він засмучується, дізнавшись, що роман обривається без завершення. Гейзел пояснює, що таємничий автор припинив писати після публікації роману і з тих пір про нього нічого невідомо.
Тиждень потому Огастас розказує Гейзел, що він вистежив помічницю Ван Гаутена, Лідавей, і через неї йому вдалося розпочати електронне листування з самим автором. Гейзел звертається до Ван Гаутена з питаннями щодо неоднозначного фіналу роману і долі матері Анни. Ван Гаутен все-таки їй відписує, пояснюючи, що відповісти на питання Гейзел він зможе лише особисто. Дівчина пропонує матері організувати поїздку до Амстердаму, але вона їй відмовляє через нестачу фінансів та медичні обмеження лікарів. Пізніше, на пікніку Огастас дивує Гейзел квитками в Амстердам, які він купив за рахунок благодійного фонду. Гейзел з нетерпінням чекає на зустріч з Петером Ван Гаутеном.
Вже в Амстердамі Огастас признається Гейзел у коханні. Крім того, підлітки нарешті зустрічаються з Ван Гаутеном, але залишаються шокованими від усвідомлення того, що він є підлим п'яницею.
Огастас признається Гейзел, що у нього рецидив раку. Закохані висловлюють свою любов і підтримку один одному. Після повернення додому стан здоров'я хлопця різко погіршується. Побоюючись смерті, Огастас за Айзека та Гейзел на репетицію власного похорону. Незабаром Огастас помирає. Після цієї травматичної події Ван Гаутен з'являється на похороні хлопця, щоб вибачитися перед Гейзел.
Гейзел дізнається, що Огастас таємно від неї писав продовження «Царської немочі». Дівчина отримує листа від Лідавей з прикріпленими додатками історії Огастаса. Хлопець написав, що на цьому світі ми не вибираємо, буде нам боляче чи ні, але можна обрати, хто зробить нам боляче, і що він задоволений своїм вибором та сподівається, що вона теж. Книга завершується зізнанням Гейзел, що вона теж.
Мужик генералов: он их накормил, создал им все условия. А когда они захотели домой, построил для них ладью и отвез домой. Путь был сказочным, они плыли через бури и ветры. Мужик себя проявил как терпеливый, бесстрашный, разумный человек. Он кормил генералов, управлял лодкой и нашел дорогу на Большую Подьяческую улицу.
При описании главного героя, кажется, что перед нами предстает некий русский богатырь, который готов защитить правого и наказать обидчика: «...подложив под голову кулак, спал громаднейший мужичина». Но ему в конечном итоге приходится делать вполне банальные вещи: накормить несчастных и голодных генералов. При этом они были ужасно рассержены, что он спит в то время, когда они хотят есть. И мужик «зачал... перед ними действовать».
Сказочные и иронические интонации исчезают из произведения, и мы понимаем, что писатель с грустью смотрит на готовность и старания мужика накормить генералов. Он показывает, что простой человек сохранил прежнюю психологию, ведь от него никто не требовал и подчиняться генералам. Но он начинает их обслуживать, потому что такое раболепство было заложено у него в крови. Наверное, должно пройти немало лет с отмены крепостного права, чтобы простой трудящийся человек смог наконец почувствовал вкус свободы.
Но в следующем же абзаце такие печальные нотки словно улетучиваются. Мужик ловко и проворно смог накормить генералов практически с первой же минуты встречи. «Полез сперва-наперво на дерево и нарвал генералам по десятку самых спелых яблоков, а себе взял одно, кислое. Потом покопался в земле — и добыл оттуда картофелю; потом взял два куска дерева, потер их друг об дружку — извлек огонь. Потом из собственных волос сделал силок и поймал рябчика. Наконец развел огонь и напек столько разной провизии, что генералам пришла даже на мысль: не дать ли и тунеядцу частичку?»
В этом небольшом отрывке представлен самый полный и красочный портрет простого человека. Благодаря своей смекалке и труду он смог накормить не только себя (помним, что он большой мужичина), но и двух генералов, которые даже не знали, с какой стороны подойти к дереву. Но в их глазах мужик все равно остается тунеядцем, человеком, живущим за чужой счет. Однако такое определение скорее можно отнести не к простому человеку, а к двум генералам. Так образ мужика становится своеобразным зеркалом, в котором отражаются отрицательные качества богатых и ленивых людей.
Портрет простого человека по ходу повествования пополняется новыми чертами. Мужик очень быстро смог при к новым хозяевам день другой; мужичина до того изловчился, что стал даже в пригоршне суп варить». Но смекалка и умение найти выход из любых обстоятельств не позволяют мужику понять, что он может и не работать на генералов. Ведь они находятся на необитаемом острове — далеко от всех правил и норм русской действительности. При этом он сам себя закрепощает: вьет веревку, чтобы его привязали к дереву. Такая черта простого человека очень тонко подмечена писателем. При хорошем хозяине некоторые крестьяне оставались даже тогда, когда получали вольную. Вскоре мужик строит корабль, устилает его дно лебяжьим пухом и везет генералов домой, в Подьяческую.
«Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил показать, что генералы на самом деле намного глупее мужика, который смог и в сказочной жизни при и не умереть с голоду. Писатель не изображает его глупым и неразумным и в то же время не восхваляет. Мужик сам показывает все оттенки своей натуры: трудолюбие, находчивость, смекалку и пока еще раболепство перед богатыми, которые никак не хотят дать простому человеку вольную не только на бумаге, но и в жизни.
Объяснение: