Сивоок
– А вже знаю, що ти Сивоок. А що приблуда – здогадався від першого разу. Очі маєш не сиві, як то нарік твій Родим, а каламутні, бо прийшов з невідомості. І хто ти єси, ніхто не відає.
За ті кілька щасливих літ, що він прожив з Родимом, Сивоок перейняв від старого саме тільки добро, навчився корисного, знав лише почуття, що підносять людину над світом, не відав принижень, неправди, лукавства, заздрощів, переляк бачив лише в тих, хто пробував нападати на Родима, сам же старий жодного разу не виявив бодай крихти страху.
Він ще не знав безлічі речей. Не бачив великих міст, не знав ні бояр, ні князів, ні імператорів і майже не чув про них і не уявляв, який може бути зв’язок між ним і далекими володарями. Найголовніше ж, що Сивоок зовсім не уявляв, у який час він живе.
Сивоок не похвалився тим, що бачив. Стояв ще й досі в своїй захопленості, жив у світі дитинства і відчував, що тільки там справжнє його життя. І знов до болю хотілося плакати, але навколо яснів день, його оточували люди, присутність яких він відчував, хоч ще й не розрізняв їх до ладу, два жорстокі роки мандрів разом з Лучуком привчили його до вміння дотримувати зовнішніх позорів, для своїх чотирнадцяти чи п’ятнадцяти літ він виглядав набагато мужнішим, а тільки в душі лишався дитиною, його серце було пронизане барвами.
Сивоок став жити в Радогості і вчитися пізнавати не тільки поверхню, але й душу барв. Він пробував сам накидати барви на глину й на дерево, і в нього вийшло відразу, аж він сам не повірив, що в нього між оком і рукою є те, чого нема ні в кого з людей, а саме цим і визначається той, що може вичаровувати з небуття новий світ богів і візерунків.
Князь Ярослав Мудрий
Його назвали Ярославом, на честь усемогутнього бога Ярила, який опікувався всім плодючим і ростучим, але тільки згодом малий князь збагне, скільки глумління для нього в тому імені, і відтоді почнуться довгі роки тяжкої ненависті до батька – великого князя Володимира.
Він знав, що таке біль, бо мав од народження вивихнуті ноги; ноги йому зовсім не підкорялися, вони собі жили окремішим життям, він міг тільки повзати, підтягуючись на руках, вся його надія була на руки та на плечі, а з ногами не виходило нічого – не помагали ані молитви, ні молебні, ні свячена вода, ні купелі в травах, ні заморське питво.
Ярослав і не знав їх майже нікого, жив коло матері, мав свій біль, катувався своєю непорушністю; як тільки став розуміти навколишній світ, вже зненавидів його, хоч і прагнув усього, що було йому недоступне, хотілося йому сміху, біганини, крикняви, веселого вовтузіння.
З чотирьох літ Рогніда приставила до Ярослава вчителів грецьких, болгарських, варязьких і навіть латинських, вони забивали малому голову чужими словами й дивною грамотою, якої й не чувано досі, а Будий став коло князя вже пізніше, дивуючись кмітливості малого, досить швидко навчив його руських рєз, але передовсім заповзявся поставити Ярослава на ноги.
А він був книжник ще з тих літ, коли непорушно лежав у материних покоях, він ховався від веселих, безтурботних здорових людей зі своїм нещастям за книги, читав про страждання, про великомучеників, про подвиги, про великі діяння, великі пристрасті і великі зради – і цього було досить для нього.
Мав завжди безліч часу для засвоєння книжних премудростей, а потім настав день, коли Ярослав відчув свою зверхність не тільки над такими, як сам, а навіть над тими, що видавалися колись вищими, недосяжними, – і тоді вперше закрутилася в душі хробачком приваблива думка про те, що тільки він згодом повинен панувати в цій великій землі.
На додачу до всього Ярослав ще мав хирляву, старшу за себе жону – чеську князівну Анну, з якою мусив одружитися за велінням Володимира, що тим самим забезпечував собі спокій від найближчих сусідів.
24 декабря, дом советника медицины Штальбаума. Все готовятся к Рождеству, а дети — Фриц и Мари — строят догадки, что же на этот раз им преподнесёт в подарок выдумщик и искусник крестный, старший советник суда Дроссельмейер, часто чинивший часы в доме Штальбаумов. Мари мечтала про сад и озеро с лебедями, а Фриц заявил, что ему больше нравятся подарки родителей, которыми можно играть (игрушки крестного обычно держали подальше от детей, чтобы те не сломали), а сделать целый сад крестному не под силу.
Вечером детей впустили к красавице-ёлке, возле и на которой были подарки: новые куклы, платья, гусары и пр. Крестный сделал чудесный замок, однако танцующие в нем куклы выполняли одни и те же движения, да и внутрь замка нельзя было попасть, поэтому чудо техники быстро надоело детям — только мать заинтересовалась сложным механизмом. Когда все подарки разобрали, Мари увидела Щелкунчика. Уродливая внешне кукла показалась девочке очень милой. Фриц быстро выломал Щелкунчику пару зубов, пытаясь расколоть твёрдые орехи, и игрушку стала опекать Мари. На ночь дети убрали игрушки в стеклянный шкаф. Мари задержалась у шкафа, размещая своего подопечного со всеми удобствами, и стала участницей битвы мышиного семиголового короля и армии кукол под предводительством Щелкунчика. Куклы сдались под натиском мышей, и когда мышиный король уже подобрался к Щелкунчику, Мари бросила в него своей туфелькой...
Бесплатная экранизация с рекламой:
1973
2015
«Щелкунчик» (1973). Режиссёр: Борис Степанцев. Источник: Одноклассники.
Очнулась девочка в кровати с локтем, порезанным разбитым стеклом шкафа. Никто не поверил ее рассказу о ночном происшествии. Крестный принёс отремонтированного Щелкунчика и рассказал сказку о твёрдом орехе: у короля и королевы родилась прекрасная принцесса Пирлипат, но королева Мышильда, мстя за родственников, убитых мышеловками придворного часовщика Дроссельмейера (они сожрали сало, предназначенное для королевских колбас), превратила красавицу в уродца. Успокоить ее теперь могло только щёлканье орехов. Дроссельмейер под страхом смертной казни с придворного звездочёта вычислил гороскоп принцессы — вернуть красоту ей орех Кракатук, расколотый юношей особенным методом. Король отправил Дроссельмейера и звездочёта на поиски и орех, и юноша (племянник часовщика) были найдены у брата Дроссельмейера в его родном городе. Много принцев сломали зубы о Кракатук, и когда король пообещал выдать дочь замуж за вперёд вышел племянник. Он расколол орех и принцесса, сьев его, стала красавицей, но юноша не смог выполнить весь обряд, потому что Мышильда бросилась ему под ноги... Мышь погибла, но парень превратился в Щелкунчика. Король выгнал Дроссельмайера, его племянника и звездочёта. Однако последний предсказал, что Щелкунчик будет принцем и уродство исчезнет, если он победит мышиного короля и его полюбит прекрасная девушка.
Брифли существует благодаря рекламе:
Через неделю Мари выздоровела и стала укорять Дроссельмейера в том, что он не Щелкунчику. Тот ответил, что лишь она может потому что правит светлым царством. Мышиный король повадился вымогать у Мари ее сласти взамен за безопасность Щелкунчика. Родители встревожились тем, что завелись мыши. Когда он потребовал ее книжки и платья, она взяла на руки Щелкунчика и зарыдала — она готова отдать все, но когда ничего не останется, мышиный король захочет загрызть ее саму. Щелкунчик ожил и обещал позаботиться обо всем, если добудет саблю — с этим Фриц, недавно отправивший в отставку полковника (и наказавший гусар за трусость во время боя). Ночью Щелкунчик пришёл к Мари с окровавленной саблей, свечой и 7 золотыми коронами. Отдав трофеи девочке, он повёл ее в своё царство — Страну Сказок, куда попали через отцовскую лисью шубу сёстрам Щелкунчика по хозяйству, предложив растолочь в золотой ступке карамель, Мари вдруг проснулась в своей кровати.
Конечно, никто из взрослых не поверил ее рассказу. Про короны Дроссельмайер сказал, что это его подарок Мари на ее двухлетие и отказался признать Щелкунчика своим племянником (игрушка стояла на своём месте в шкафу). Папа пригрозил выбросить всех кукол, и Мари не смела заикаться про свою историю. Но однажды на пороге их дома появился племянник Дроссельмайера, который наедине признался Мари, что перестал быть Щелкунчиком, и сделал предложение разделить с ним корону и трон Марципанового замка. Говорят, она и поныне там королева.
Объяснение: