базаров, несомненно, самая яркая личность из всех представленных в романе «отцы и дети». к этому персонажу можно относиться по-разному. с одной стороны, им можно восхищаться, с другой стороны – возмущаться его принципами. но так или иначе, при вопросе, хочет ли кто-то быть на месте базарова, многие ответили отрицательно.
счастлив ли базаров? сложный вопрос. если задуматься, настоящего счастья у него нет. почему?
во-первых, базаров бесконечно одинок, даже если это не заметно при чтении с первого взгляда. идеи базарова мало кто разделяет по-настоящему. у него есть множество последователей, но, на примере ситникова и кукшиной, автор показывает, что их скорее можно назвать лже-последователями. как правило, это люди, которым все равно, за какой идеей следовать, они не углубляются в нее. есть и другая опасность этих людей: они иллюзию, что базаров не одинок и вокруг него много учеников, они скрывают горькую правду.
во-вторых, базаров в своей жизни совершает огромную ошибку. и в этом его жизненная трагедия. эта ошибка – в том, что он отрицает ценности, без которых немыслима жизнь, ценности, которые лежат в ее основе. он отрицает вещи, которые лежат в основе природы каждого человека, в том числе и в основе природы самого базарова. а если человек берется спорить с жизнью, он никогда не выйдет из этого спора победителем.
отрицая и принижая любовь (мужчины к женщине, родителей к детям и детей к родителям), отрекаясь от романтических чувств к женщине, базаров идет против своей собственной природы и поэтому становится несчастным. герой сумел выработать свою точку зрения, стать уважаемой и сильной личностью, выбиться из толпы, однако не в его силах отменить те законы, которые он отрицает.
базаров не мыслит себя без собственной теории, однако ей суждено рано или поздно быть разрушенной. что и случается, когда главный герой влюбляется в одинцову. насколько крепкой была его убежденность в собственных идеях, настолько тяжелым оказывается разочарование.
в итоге, базаров оказывается совсем одинок и в глубине души несчастен, так как он запрещает себе то, что приносит истинное счастье. его идеи, те, которым была посвящена жизнь, разрушены. таким образом, судьбу базарова можно назвать трагичной по двум причинам. во-первых, люди, которые мыслят иначе, чем большинство, всегда обречены на одиночество (явное или скрытое). во-вторых, люди, которые идут против законов природы, всегда обречены на несчастье.
Слово притча в Євангелії зустрічається у двох видах грецьких слів: “параболі” і “парімії”. Парабола зазвичай перекладається як “порівняння”, “подоба”, і саме це слово зазвичай зустрічається в Євангелії від Іоана. Парабола – це найчастіше розповідь, що має перекривання сенс і виражає вищі духовні істини в образах, взятих з повсякденного побуту. Парімія в дослівному перекладі означає “короткий вислів, що виражає правило життя” (парімії зустрічаються в Притчах Соломона). Практично всі притчі Ісуса Христа – це алегоричне повчання, образи і приклади, запозичені з повсякденного життя і навколишньої природи. Сьогодні ми дізнаємося чого навчають євангельські притчі і чим вони можуть до людям, котрі читають їх.
Притча – не спрощене уявлення Царства Небесного, а лише образ реальності, що не відображається у визначенні.
Іоан Златоуст пояснює: “Господь говорив притчами для того, щоб зробити своє слово більш виразним, глибше відобразити його в пам’яті слухачів і самі справи представити очам”.
ЧОГО НАВЧАЮТЬ ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ПРИТЧІНезважаючи на те, що образи в притчах були всім знайомі розтлумачити їх було не простою справою. Цьому служить доказом запитання Ісуса “Чи зрозуміли ви?”, яке він задав після пояснення притчі учням. Тільки після зішестя Святого Духа апостоли стали ясно розуміти те, про що говорив Ісус у притчах. Про труднощі сприйняття духовних істин пророкував ще Ісая – якщо показати морально зіпсованим і духовно-огрубілим людям істину такою, яка вона є, не втілюючи її у що-небудь їм зрозуміле, то вони і, дивлячись, не побачать її і, чуючи, не почують. Тільки зодягнена в гарний покрив, поєднана з уявленням добре знайомих предметів вона, істина, стає доступною до сприйняття і розуміння.
Євангельські притчі вчать нас розуміти закони Божі. Вчать нас дотримуватися всіх заповідей. Тому було б непогано нашому поколінню зайнятися їх читанням. Так само через ці притчі ми можемо пізнати і самого Бога. Ми дізнаємося, що Він вимагає повного підпорядкування і довіри до себе і ніколи не бажає людям зла, допомагаючи їм і оберігаючи їх, хоча і робить це трішки по-своєму. Ми дізнаємося, що допомагає він всім, навіть тим, хто не вірує в нього. Направляє на шлях істинний.
Православному християнину, навіть духовно нерозвиненому, доступне все багатство думки святих церковних отців, але як і колись – не багато хто йде “вузьким шляхом” в пошуку істини і життя.
зима дождливая и из за этого люди должны сидеть дома