Пройшло вже сто тридцять років, як у битві під Гастінгсом в 1066 нормандський герцог Вільгельм Завойовник отримав перемогу над англосаксами та заволодів Англією. Для англійського народу настали важкі часи. Король Річард Левине Серце не повернувся з останнього хрестового походу. Його захопив в полон герцог Австрійський. Тим часом брат короля, принц Джон, збирає собі прибічників, плануючи у випадку смерті Річарда захопити престол. Хитрий інтриган, принц Джон сіє сумнів по всій країні, розпалюючи давню ворожнечу між саксами та норманами.
У гордого пана Седрика Ротервудського не зникає надія скинути норманське ярмо і відродити колишню могутність саксів, поставивши на чолі визвольного руху нащадка королівського роду Ательстана Конінгсбургського. Однак тупуватий і неповороткий сер Ательстан у багатьох викликає недовіру. Седрик мріє одружити Ательстана зі своєю вихованицею, леді Ровеною, останньою представницею роду короля Альфреда. Коли цим планам заважає любов леді Ровени до його сина, Вілфреда Айвенго, впертий пан, недаремно названий за свою відданість справжнім Саксом, виганяє сина з рідного дому і позбавляє його спадщини.
Айвенго в одязі пілігрима таємно повертається з хрестового походу додому. Недалеко від батькового замку його наздоганяє загін командира ордену тамплієрів Бріана де Буа-Гільбера, який їде на лицарський турнір в Ашбі де ля Зуш. Заставши в дорозі негоду, він вирішує просити в Седрика переночувати. Гостинний дім благородного пана відкритий для всіх, навіть для єврея Ісаака з Йорку, який приєднується до гостей вже під час трапези. Буа-Гільбер, що також побував в Палестині, хвалиться за столом своїми подвигами в ім'я Гробу Господнього. Пілігрим захищає честь Річарда і його хоробрих воїнів і від імені Айвенго, який вже раз переміг храмовника на поєдинку, приймає виклик на бій. Коли гості розходяться по своїх кімнатах, пілігрим радить Ісааку непомітно покинути дім Седрика — він почув, як Буа-Гільбер віддавав слугам наказ схопити єврея, тільки як подальше від'їдуть від замку. Проникливий Ісаак, побачивши під одягом пілігрима шпори, в подяку дає йому записку до родича-купця з проханням дати пілігриму обладунки та бойового коня.
Турнір при Ашбі зібрав все англійське лицарство, та ще й сам принц Джон був суддею. Лицарі-організатори турніру, зокрема й Бріан де Буа-Гільбер, з впевненістю отримували одну перемогу за іншою. Але коли здавалося, ніхто більше не насмілиться виступити проти них і хід турніру вирішений, на арені з'явився новий учасник з девізом «Позбавлений Спадщини» на щиті, який безстрашно викликав на смертельний бій самого храмовника. Декілька разів сходяться супротивники та списи їх розлітаються уламками. Всі симпатії глядачів на боці відважного незнайомця — і його супроводжує удача: Буа-Гільбер падає з коня, і поєдинок визнають закінченим. Тоді лицар «Позбавлений Спадщини» б'ється по черзі з усіма зачинателями турніру і рішуче бере над ними верх. Як переможець він повинен вибрати королеву любові та краси, і, граціозно схиливши спис, незнайомець кладе вінець до ніг прекрасної Ровени.
По степу на коні Вітрику мчав найвідоміший розвідник Пилип на прізвисько Швайко, яке він отримав за те, що як швайка впивався в татар, вбивав і тікав. Він був поранений та все одно зумів вбити головного бея в діброві і знову зникнути. Далі йде розповідь про село Воронівку і її жителів сироти Грицика, його найкращого друга Санько та його матері тітці Мокрині, що була дужча за чоловіків, старого і поважного козака діда Кібчика та його онука Демко на прізвисько Дурна Сила. Тутешній староста пан Кобильський, почувши про можливий набіг татар, вирішив підготуватися і подався до Воронівки за новими челядниками, збіжжям. Та Грицик з Саньком крикнули, що татари вже тут і пап втік. Так як пан цього б не пробачив діти пішли з села до Василя Балеймового і інших козаків, що також були з Воронівки. Дорогою вони бачать челядників пана Кобильського Тишкевича та інших, що грабують козаків, видаючи себе за татар. Втікаючи від них та вовка вони побачили як татари гналися за козаком, що сховався в очеретах та так його і не зловили. Коли татари пішли вони познайомились з ним, то був Швайка. Він відвів їх до Василя Балеймового. Коли ж козаки поїхали щоб зібрати інших для битви з татарами до острова приплив Тишкевич, якого Грицик, Санько та вовк Швайки Барвінок взяли у полон. Та коли прибули інші козаки, то Тишкевич хитрощами втік, але Швайка разом з дітьми почав погоню. Тишкевич втік до татар, які почали шукати Швайку. Саме в цей час Швайка взнає про дар Саньки – ворожбу, і вирішує віддати його на навчання до ворожбита дідо Кудьми. Тим часом Тишкевич обдурює Дурну Силу, що втік з полону, бере його у спільники і грабує козаків. Біля Воронівки зустрічаються Демко, діди Кібчик і Кудьма, а потім і Швайко з хлопцями. dovidka.biz.ua Дурну Силу Швайко б’є різкою, після чого Демко з дідом їдуть у плавні віддати здобич та на осуд козаків, Кудьма забирає до себе Санька, а Швайка разом з Грициком їдуть далі. Демка козаки прощають і він з дідом залишається у плавнях, де з іншими строять першу зимову фортецю на острові від татар. Санько вчиться у Кудьми, але той дуже хворий. Коли приїжджають козаки, Швайка, Грицик, то стає відомо, що козаки відбили напад татар і тепер козаки об’єднуються з усіх земель і йдуть у дніпрові плавні. Пан Кобильський підступно ув’язнює Швайку, але приїжджають дід Кудьма, Санько та інші козаки, напускають мару, що вони переяславський староста. Ворожбити визволяють Швайку, а Тишкевича змушують відшмагати пана Кобильського, чим зробили його ворогом для пана. Козаки групуються біля Бобрового острова, а потім нападають тисячею на 5 тисяч татар та отримують перемогу. Але Саїд-мурза збирає нову п’ятитисячну орду і проводе бій біля Бобрового острова. Більше половини татар гине і вони відступають, але і козаків залишилось менше 400 і то майже всі поранені. Вирішують після підкріплення спуститися нижче Дніпра до острова Хортиця і зробити там нову січ, а Швайка зі своїми джурами Грициком і Саньком їдуть в степ.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/dzhuri-kozaka-shvayki-perekaz/
Объяснение:
В этом рассказе очень ярко было выражено чувство героев их отношения настроения Я считаю что Мари это было главной героини рассказа в рассказе Щелкунчик и мышиный король Я думаю что автор хорошо относится к Мари так как везде он описывает йо-йо как милую девочкуМари была очень пуглива цитаты из текста Вот ужас дома или уже раньше колотилось сердце
Объяснение:
надеюсь что правильно