Сюжет «Легенди старокиївські» Поверження Перуна. «Але прокляття Перунове пережило давніх богів». Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» – «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти». Князь Ярослав Мудрий працює над «Руською правдою». Князь Ярослав креслить плани храму Святої Софії. Цикл «Легенди старокиївські» – це 25 легенд-оповідань, написання яких було завершено на початку 40-х років минулого століття. Зовні «Легенди старокиївські» можна поділити на три тематичні цикли: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Більшість їх сюжетів — відома («Аскольдова могила», «Перунове прокляття», «Стугна», «Кирило Кожум’яка», легенди про Феодосія Печерського, художника Аліпія та ін.), взята із староруського життя. Проходять через них герої біблійної і античної міфології, скандинавських саг, дії яких так чи інакше пов’язані з Києвом і Подніпров’ям. Лише дві останні легенди — «Явлена вода» і «Хрещеник Попа Івана» — тематично відступають від усього циклу, відтворюють події дещо пізніших часів. У першій з них опрацьовано легенду про Самсонову криницю у Києві, яку письменниця пов’язала із легендою свого роду де Лачерда. Назва Самсонової криниці з цілющою водою виводиться у ній не від біблійного Самсона, а від хлопчика Самуся, внука городника діда Семена, що власними руками викопав ту криницю. І вже зовсім не відомою на українському ґрунті є легенда про таємницю народження графа Карла Сен-Жермена, французького алхіміка і авантюриста, друга Вольтера, який, за версією Н. Королевої, прийшов на світ від кохання між простою українською дівчиною з надтисянських Карпат і Францом Ракоцієм II, що на початку XVIII ст. почав із Закарпаття національно-визвольну війну угорського народу проти габсбургського панування. Помираючи на березі Тиси, мати охрестила сина, покликавши в свідки легендарну гору Піп Іван. У цих легендах багато поезії, чистої і ніжної любові до людей праці. В окремих легендах у формі художньої розповіді Н. Королева ставить і розкриває наукові гіпотези, які знаходять підтвердження в наш час. Так, у легенді «Аскольдова могила» проведена думка про перше хрещення Русі за часів князювання Аскольда в Києві. На її думку, Аскольда вбили не варяги, а місцеві прихильники язичництва і лише у 1113 p., коли у Києві княжив Мстислав Володимирович, на Аскольдовій могилі була збудована Свято-Миколаївська церква. Гіпотеза про перше хрещення Русі підтверджена і науково обгрунтована в літературі, що з’явилася до 1000-ліття християнства на Русі, зокрема у монографії М.Ю. Брайчевського «Утвердження християнства на Русі» (1988). Хто нині скаже, скільки правди у стародавній легенді, що Олена, мати візантійського імператора Константина, теж народилася на скіфській землі, що саме в її честь київська княгиня Ольга після хрещення прийняла хресне ім’я Олена. Багато цікавих фактів нашої прадавньої історії видобула письменниця з легендарних, археологічних і літописних джерел, опрацювала їх на стику з старогрецькими, візантійськими і скандинавськими джерелами, створивши колоритну мозаїку присутності Скіфії, Давньої Русі і України в загальноєвропейському історичному і культурному процесі. Вона мала на це повне право і як вчений археолог і історик, і як художник слова. «Легенди старокиївські» були лебединою піснею Наталени Королевої. Умови для її літературної праці склалися несприятливо, і вона після цієї книги не видала нічого нового
Повесть открывается авторским отступлением о судьбе станционных смотрителей – достойных сострадания чиновников 14-го класса, на которых каждый проезжающий считает своим долгом выместить раздражение. Сам повествователь изъездил всю Россию и знал многих станционных смотрителей. В память об одном из них, Самсоне Вырине, «смотрителе почтённого сословия, написана эта повесть». В мае 1816 г. повествователь проезжает через небольшую станцию. На станции Дуня, красавица дочь смотрителя, подает чай. На стенах комнаты висят картинки, изображающие историю блудного сына. Повествователь и смотритель с дочерью вместе пьют чай, перед отъездом проезжающий целует Дуню в сенях (с ее согласия). Через несколько лет повествователь снова попадает на ту же станцию. Смотритель очень постарел. На вопросы о дочери он не отвечает, но после стакана пунша становится разговорчивее. Рассказывает, что 3 года назад молодой гусар (ротмистр Минский) провел несколько дней на станции, притворяясь больным и подкупив лекаря. Дуня за ним ухаживала. Выздоровев, ротмистр собирается в дорогу, вызывается подвести Дуню до церкви и увозит ее с собой. Потеряв дочь, старик отец заболевает от горя. Оправившись, он отправляется в Петербург искать Дуню. Минский отказывается отдать девушку, подсовывает старику деньги, тот выбрасывает ассигнации. Вечером смотритель видит дрожки Минского, следует за ними и таким образом выясняет, где живёт Дуня падает в обморок , Минский прогоняет старика. Смотрительвозвращается на станцию и больше уже не пытается искать и возвращать дочь. Повествователь третий раз проезжает через эту станцию. Узнает, что старый смотрительспился и умер. Просит показать ему могилу. Мальчишка-проводник рассказывает, что однажды на могилу приезжала красивая барыня с тремя детьми, заказывала молебен и раздавала щедро чаевые.
У каждого человека есть свой любимый поэт, стихи которого могут поддержать в трудные минуты преодолеть в себе слабость, ободрить, подсказать. Для меня таким поэтом является М. Ю. Лермонтов. Именно он умеет найти слова лучше понять, что же творится у меня в душе, что происходит вокруг и как мне поступить в ситуациях, кажущихся безвыходными.
Как часто бывает грустно и тоскливо от мысли, что нет рядом ни одного человека, который мог и хотел бы понять тебя, принять таким, какой ты есть. Но читаешь стихи М. Ю. Лермонтова — и вас становится уже двое, а значит, есть еще люди, умеющие понять и разделить твое состояние, просто ты их не замечаешь. Значит, все дело не в окружающих, а в тебе самом.
Когда я беру в руки книгу стихотворений М. Ю. Лермонтова, я погружаюсь в совершенно особый мир, волнующий и зовущий. Это происходит потому, что произведения поэта не поучают, не успокаивают, а пробуждают все чувства.
Герои произведений М. Ю. Лермонтова сильны, целеустремленны, обладают сильной волей и верны своим идеалам. Мне бы тоже хотелось выработать в себе эти качества, чтобы не бояться нового и трудностей, чтобы искать и находить, бороться за достижение целей.
Сюжет «Легенди старокиївські» Поверження Перуна. «Але прокляття Перунове пережило давніх богів». Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» – «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти». Князь Ярослав Мудрий працює над «Руською правдою». Князь Ярослав креслить плани храму Святої Софії. Цикл «Легенди старокиївські» – це 25 легенд-оповідань, написання яких було завершено на початку 40-х років минулого століття. Зовні «Легенди старокиївські» можна поділити на три тематичні цикли: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Більшість їх сюжетів — відома («Аскольдова могила», «Перунове прокляття», «Стугна», «Кирило Кожум’яка», легенди про Феодосія Печерського, художника Аліпія та ін.), взята із староруського життя. Проходять через них герої біблійної і античної міфології, скандинавських саг, дії яких так чи інакше пов’язані з Києвом і Подніпров’ям. Лише дві останні легенди — «Явлена вода» і «Хрещеник Попа Івана» — тематично відступають від усього циклу, відтворюють події дещо пізніших часів. У першій з них опрацьовано легенду про Самсонову криницю у Києві, яку письменниця пов’язала із легендою свого роду де Лачерда. Назва Самсонової криниці з цілющою водою виводиться у ній не від біблійного Самсона, а від хлопчика Самуся, внука городника діда Семена, що власними руками викопав ту криницю. І вже зовсім не відомою на українському ґрунті є легенда про таємницю народження графа Карла Сен-Жермена, французького алхіміка і авантюриста, друга Вольтера, який, за версією Н. Королевої, прийшов на світ від кохання між простою українською дівчиною з надтисянських Карпат і Францом Ракоцієм II, що на початку XVIII ст. почав із Закарпаття національно-визвольну війну угорського народу проти габсбургського панування. Помираючи на березі Тиси, мати охрестила сина, покликавши в свідки легендарну гору Піп Іван. У цих легендах багато поезії, чистої і ніжної любові до людей праці. В окремих легендах у формі художньої розповіді Н. Королева ставить і розкриває наукові гіпотези, які знаходять підтвердження в наш час. Так, у легенді «Аскольдова могила» проведена думка про перше хрещення Русі за часів князювання Аскольда в Києві. На її думку, Аскольда вбили не варяги, а місцеві прихильники язичництва і лише у 1113 p., коли у Києві княжив Мстислав Володимирович, на Аскольдовій могилі була збудована Свято-Миколаївська церква. Гіпотеза про перше хрещення Русі підтверджена і науково обгрунтована в літературі, що з’явилася до 1000-ліття християнства на Русі, зокрема у монографії М.Ю. Брайчевського «Утвердження християнства на Русі» (1988). Хто нині скаже, скільки правди у стародавній легенді, що Олена, мати візантійського імператора Константина, теж народилася на скіфській землі, що саме в її честь київська княгиня Ольга після хрещення прийняла хресне ім’я Олена. Багато цікавих фактів нашої прадавньої історії видобула письменниця з легендарних, археологічних і літописних джерел, опрацювала їх на стику з старогрецькими, візантійськими і скандинавськими джерелами, створивши колоритну мозаїку присутності Скіфії, Давньої Русі і України в загальноєвропейському історичному і культурному процесі. Вона мала на це повне право і як вчений археолог і історик, і як художник слова. «Легенди старокиївські» були лебединою піснею Наталени Королевої. Умови для її літературної праці склалися несприятливо, і вона після цієї книги не видала нічого нового