ответ:
скучно
карамзин считается по сей день важным человеком в кругах, но вот насколько его произведения интересны, мне объективно трудно судить.
в школе мы читаем "бедную лизу", не удивительно, что читаем ее в классе 9, ведь взрослому человеку просто смешно такое читать. я читала и в школе и позже. скучно не было, но вот сопли так и текли со страниц книги. хотя произведение важное, ведь с этого, грубо говоря, и начинается сентиментализм в .
прочитала я "" только ради юлии, ибо это мое имя, самое красивое и изящное, а в не так много произведений с главной героиней юлией, я про , ибо в зарубежной этих жюли пруд пруди. ну и заодно решила ознакомиться с творчеством карамзина не только что б судить по лизе, но и по юлии.
я не жалею потраченных минут, т. к. рассказ довольно короткий, узнала о стиле и языке этого автора.
признаюсь, мне было настолько скучно читать, просто . я понимаю, в принципе, чем он цеплял в 18 веке читателей, тогда общество было не такое искушенное и динамичное, что немаловажно. сидели кисейные барышни вышивали. это щас наши девки по клубам торчат по фитнесу загоняются а раньше развлечений - разве что и то редко, если не такой богатый.
объяснение:
майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою європи (чого варте лише походження назви є тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний смі і потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми гомера, трагедії есхіла, софокла, еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив геракл; чому золоте яблуко із саду гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза "бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки! "
зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами гомера та вергілія, життєписами плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. вся доба відродження з її геніями та їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то "едипів комплекс", гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; "енеїда" котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. хто не чув імен сократа, платона, солона, піфагора, аристотеля, геродота, демосфена? плеяди (між іншим, хто такі плеяди? правильно, сім доньок атланта! ) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані