Многие классические произведения литературы так или иначе затрагивают тему любви, и роман Булгакова «Мастер и Маргарита» не является в этом вопросе исключением.
Михал Булгаков касается данной темы, раскрывая её не только в отношениях Мастера и Маргариты, но и описывая персонажа Иешуа Га-Ноцри.
Я думаю, что в образ Иешуа писатель хотел вложить само воплощение любви: его били за проповеди, предавали, но несмотря на всё Иешуа говорит прокуратору, что все мучившие его люди являются добрыми. Такая особенная и безусловная любовь ко всем людям показывает огромную силу героя, воплощает всепрощение и милосердие. Так, Михаил Булгаков показывает через персонажа ту идею, что Бог может простить людей, потому что любит их. Любовь в романе с этой стороны раскрывается в виде высшей формы, сильнейшего ее выражения.
С другой стороны, автор раскрывает тему любви через описание отношений мужчины и женщины. Любовь между персонажами приносит им не только радость, но и много горя; писатель даже сравнивает любовь с убийцей, отмечая, что она, несмотря на все, является неизбежной и необходимой.
Знакомство персонажей Мастера и Маргариты происходит в абсолютно безлюдном месте, что особо выделяется писателем. Вероятно, этим он хотел показать, что встреча была спланирована Воландом, ведь в итоге она привела к смерти героев. На мой взгляд, роман содержит указание на неизбежность любви с самого начала, и на возможность влюбленных быть счастливыми только после смерти и наступления покоя. Любовь показана как вечное и постоянное явление.
Итак, главной особенностью темы любви произведения является то, что это чувство отражено независимым от времени и любых обстоятельств.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.