Родился Ганс Христиан Андерсен 2 апреля 1805 года в городе Оденсе на острове Фюн. Отец Андерсена, Ганс Андерсен (1782—1816), был бедным башмачником, мать Анна Мари Андерсдаттер (1775—1833), была прачкой из бедной семьи. В Дании существует легенда о королевском происхождении Андерсена, поскольку в ранней биографии Андерсен писал, что в детстве играл с принцем Фритсом, впоследствии — королём Фредериком VII, и у него не было друзей среди уличных мальчишек — только принц. Дружба Андерсена с принцем Фритсом, согласно фантазии Андерсена, продолжалась и во взрослом возрасте, до самой смерти последнего. После смерти Фритса, за исключением родственников, один лишь Андерсен был допущен к гробу покойного. Причиной этой фантазии явились рассказы отца мальчика, что он родственник короля.
С детства будущий писатель проявлял склонность к мечтанию и сочинительству, часто устраивал домашние спектакли, вызывавшие смех и издёвки детей. В 1816 г. отец Андерсена умер, и мальчику пришлось работать ради пропитания. Он был подмастерьем сперва у ткача, затем у портного. Потом Андерсен работал на сигаретной фабрике. В раннем детстве Ганс Христиан был замкнутым ребёнком, который любил сидеть в углу и играть в свою любимую игру — кукольный театр. Это единственное своё занятие он сохранил и в юности
Объяснение:
Объяснение:Главные герои книги-
Ихтиандр - человек-амфибия
Бальтазар = индеец, в молодости - ловец жемчуга;
возможно, отец Ихтиандра
Педро Зурита - владелец шхуны "Медуза"
Сальватор - доктор, хирург и великий ученый,
приёмныйотец Ихтиандра
Джим - негр, слуга Сальватора
Кристо - брат Бальтазара, старше его на 10 лет
Гуттиэре - приёмная дочь Бальтазара
Ольсен - рабочий на фабрике, возлюбленный Гуттиэре
Долорес - мать Педро Зурита
Все герои романа делятся на положительных и
отрицательных.
К "хорошим" персонажам относятся, прежде всего,
Сальватор –талантливый врач и ученый маленького
Ихтиандра.
Именно Сальватор пересадил ему жабры акулы и тем самым
подарил герою жизнь.
Он воспитал сына вдали от города и людей и дал ему очень
своеобразное и одностороннее воспитание.
Этот необычный юноша практически не знаком с наземным
миром, его дом океан, его друзья и знакомые рыбы,
а лучший товарищ –дельфин по имени Лидинг.
Он добр, наивен, доверчив, верил в дружбу и любовь.
Автор рисует перед читателями образ прямого и
открытого человека с чистой душой и пылким сердцем,
это ни в коей мере не водный Маугли, воспитанный лососем,
напротив, для своих лет он весьма образован и эрудирован,
его образованием занимался сам доктор Сальватор.
Вот только образование его весьма однобоко, стараясь,
оградить Ихтиандра от возможных контактов с людьми,
доктор давал ему довольно однобокую информацию об
окружающем мире, замалчивая любые сведения о жизни
на суше и фокусируя внимание воспитанника на водной
стихии и её обитателях.
Ихтиандр даже не подозревал, что в мире существуют
коварные, злобные люди причинить другим боль.
Столкновение с реальным миром вызвало у юноши
настоящий шок. Он даже представить себе не мог,
что такое человеческие подлость, лживость, предательство
и коварство. Он не представлял как и по каким законам
функционирует людское общество, не знал цену деньгам.
Именно это послужило причиной того, что он попал в силки,
расставленные Педро Зурита, который в тексте играет
роль главного антагониста Ихтиандра.
Педро Зурита - владелец шхуны "Медуза",
захотевший завладеть Ихтиандром и его
Зурита является сосредоточением всех худших
человеческих качеств. Он жаден, лицемерен, лжив,
вероломем, алчен, коварен и подл.
Для достижения собственных целей он не считается
ни с чем и готов использовать любые средства.
Зурите было безразлично самочувствие Ихтиандра –
он был заинтересован лишь в деньгах, которые
был принести ему человек-амфибия.
Именно поэтому, пленив главного героя, Педро чуть
не погубил его.
Ренесанс Літерату́ра Відро́дження (література Ренесансу) — період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 — початок 16 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу. Кінцем доби можна вважати 1616 рік — дату смерті Шекспіра і Сервантеса.
Першим назву «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Він прагнув підкреслити факт повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних взірців. Поступово назву «Відродження» поширили на всю культурно-історичну добу та її мистецтво.
Зародження епохи Відродження Редагувати
Своїм корінням культура Відродження пов'язана з розвитком світських тенденцій в культурі феодального суспільства. Ці тенденції виникли ще в 11-12 столітті. Саме тоді в результаті процесу розумової диференціації світська культура почала відокремлюватися від церковної культури. І хоча ця «світська культура» не була ні поза релігійною, ні антирелігійною, сам факт її виникнення свідчив про внутрішню суперечливість середньовічного світоспоглядання, яке могло поринати як в «небесні висі», так і в «земний світ». При цьому світська культура Середньовіччя мала відносно автономний характер, бо не підпорядковувалася безпосередньо ні інтересам церкви, ні запитам богослов'я. Середньовічна світська культура займалася земними справами та турботами людини, що і призвело врешті-решт до розвитку моральної філософії, юриспруденції, медицини, математики, географії, історіографії, риторики. До виникнення поезії вагантів, куртуазної лірики, лицарського роману.
Відродження ламає звичні межі не тільки в розумінні людини, а й в астрономічних і географічних уявленнях, в науці та в технологіях світу (як суто промислових, так і культурних). Створюється геліоцентрична картина світу, робляться великі географічні відкриття, розквітають фізичні теорії, анатомія, медицина гається стрімкий ріст міст, розвиток ремесел. Людство вступало в нову фазу суспільного розвитку, відбувався перехід до індустріальної цивілізації. З'явилися перші мануфактури, водяні млини, банки, гільдії купців та ремісників. Розвивалася буржуазна (бюргерська, міська) культура. Але чи не найбільше Ренесанс виявив себе в образотворчому мистецтві, архітектурі, літературі. Річ у тому, що саме тут, зокрема, у живописі, була репрезентована єдність людини і природи як принцип культурного буття.
Ідентифікувати Відродження як самостійну історико-культурну добу дозволяють:
Власне світоглядне обличчя доби. Культура Відродження суттєво змінила акценти в середньовічній «картині світу», розгорнула у своїй драматичній еволюції (від самоствердження до заперечення) відмінні від власне середньовічної шкали цінностей свою естетику, свою жанрову структуру.
Принципово інший соціокультурний ритм. За доби Відродження відбулася різка інтенсифікація культурного і соціально-політичного життя суспільства у всіх його основних напрямах. Соціокультурна сфера розшаровується, насичується суперечливими, різноспрямованими тенденціями, стає різноплановою і загалом виявляється результатом складної взаємодії середньовічних, гуманістичних і позагуманістичних явищ. Новий вектор розвитку, пов'язаний з переорієнтацією свідомості з сакрального на земне, з небесного на людське, з потойбічної вертикалі на поцейбічну горизонталь, ніби роздвоює основні соціокультурні та суспільно-історичні явища доби Ренесансу.
Зрушення в сфері художньо-естетичної свідомості. Спочатку вони втілюються у вигляді певних стилів (класичний ренесансний стиль, маньєризм) і за часів пізнього Відродження започатковують певні початки Бароко і Класицизму, які виникнуть і розгортатимуться в наступну культурну епоху.
4) Наявна відмінність Відродження від попередньої культурної доби Середньовіччя і наступної культурної епохи 17-18 століть. На відміну від традиційної середньовічної культури, ренесансна культура функціонувала у незрівнянно локальні часові відрізки, не мала таких інституцій, щоб виступати механізмом регулювання основ сучасного собі суспільного життя. Тобто, культура Ренесансу не призвела до ренесансного типу державності. Нове розуміння людини як творця проявилося у ставленні до митців: на відміну від Середньовіччя, доба Відродження зберегла майже всі імена архітекторів, художників, скульпторів, ювелірів. Процес визволення митців від цехової залежності завершився створенням академій.