Работу над поэмой Некрасов начал в 1863 году, а первую часть скорее всего завершил в 1865 году, т.е. работа над ней длилась около двух лет.
Пролог поэмы напечатали в журнале "Современник" 1866 года. Однако из-за различных цензурных гонений к работе над продолжением Некрасов пристыпил только в 1870-х годах.
По замыслу поэта, в поэме должно было быть 7 или 8 частей, но успел написать он только 4. После Пролога появились "Последыш" в 1872 году, "Крестьянка" в 1873 году и "Пир - на весь мир" в 1876 году. Продолжить работу над поэмой Некрасову ему помешала болезнь. Уже перед смертью он переписал финал четвертой части, придав ей завершенность.
Как рано мог уж он тревожить Сердца кокеток записных! Когда ж хотелось уничтожить Ему соперников своих, Как он язвительно злословил! Какие сети им готовил! Він — лицемір, вміє справити потрібне враження, однак часто навіть не розуміє навіщо йому це: Как он умел казаться новым, Шутя невинность изумлять, Пугать отчаяньем готовым, Приятной лестью забавлять… Онєгін не особливо поважав людей взагалі, однак, його гордовитість була сліпою гординею. Роззнайомився з Ленським, він високо оцінив його як людину, визнаючи його благородство і сильні риси характеру: Сноснее многих был Евгений; Хоть он людей конечно знал И вообще их презирал, — Но (правил нет без исключений) Иных он очень отличал И вчуже чувство уважал. У житті Онєгіна немає місця дружбі. Спілкування з Ленським для нього зводиться до розваги: … И скоро стали неразлучны. Так люди (первый каюсь я) От делать нечего друзья. Євген нещирий протягом всього свого життя, і це не дає йому насолоджуватися життям по-справжньому. Лише побачивши контраст між Тетяною колишньою і новою — холодною, світською дамою, Онєгін усвідомлює, що саме щирість, непідробленість — те, що оживляє серце. Случайно вас когда-то встретя, В вас искру нежности заметя, Я ей поверить не посмел: Привычке милой не дал ходу; Свою постылую свободу Я потерять не захотел… Ото всего, что сердцу мило, Тогда я сердце оторвал; Чужой для всех, ничем не связан, Я думал: вольность и покой Замена счастью. Боже мой! Как я ошибся, как наказан
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.
Работу над поэмой Некрасов начал в 1863 году, а первую часть скорее всего завершил в 1865 году, т.е. работа над ней длилась около двух лет.
Пролог поэмы напечатали в журнале "Современник" 1866 года. Однако из-за различных цензурных гонений к работе над продолжением Некрасов пристыпил только в 1870-х годах.
По замыслу поэта, в поэме должно было быть 7 или 8 частей, но успел написать он только 4. После Пролога появились "Последыш" в 1872 году, "Крестьянка" в 1873 году и "Пир - на весь мир" в 1876 году. Продолжить работу над поэмой Некрасову ему помешала болезнь. Уже перед смертью он переписал финал четвертой части, придав ей завершенность.