2 Муму́» — рассказ русского писателя Ивана Сергеевича Тургенева, написанный в 1852 году
1 Герасим был очень хорошим человеком, все замечательные качества он собрал в себе, однако он был крепостным человеком и вся эта мощь безропотно соглашается с угнетенным положением, и даже не стремится обрести свободу.
Объяснение:
крепостные были так же безмолвны, как и Герасим, и единственным ответом на жестокое обращение было безропотное «мычание». Они не могли отстоять свои права. И единственное, что им остаётся, это прислуживать.
Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
Наталья Савишна в повести "Детство" Толстого: образ, характеристика, описание внешности и характера героини Наталья Савишна - старушка-служанка в доме Николеньки: "...Ну уж мне, старухе, давно бы пора сложить старые кости на покой..." Наталья Савишна - крепостная крестьянка: "...дед мой взял ее в верх — находиться в числе женской прислуги бабушки..." Возраст Натальи Савишны - около 75-80 лет. Она с подросткового возраста служит хозяевам уже 60 лет: "...не может быть, чтобы старуха, которая шестьдесят лет жила в богатом доме, все на руках имела..." "...В половине столетия по дворам села Хабаровки бегала <...> девка Наташка..." Внешность Натальи Савишны: "...Как теперь вижу я <...> сгорбленную добрую фигурку в чепце, из-под которого виднеются седые волосы..." "...поцеловал в чепец Наталью Савишну..." "...веселая, толстая и краснощекая девка Наташка..." (в молодости) "...стояла на коленях сгорбленная седая старушка..." "...она приподнялась, откинула шерстяной платок, которым от мух была покрыта ее голова, и, поправляя чепец, уселась на край кровати..." "...впалые влажные глаза ее выражали великую, но спокойную печаль..."