Творчеству Михаила Пришвина характерна великая любовь к природе. В своих произведениях он нередко изображал взаимоотношения человека с природой, поведение человека в мире природы. В мире литературы этот писатель славится именно как певец радостной жизни природы. Сказка-быль «Кладовая солнца» не является исключением. В ней он также талантливо обрисовывает мир окружающей природы. Каждое деревце, каждое растение, каждое жи�ое существо, все имеет значение в ходе повествования.
Из этого произведения мы узнали, насколько полезной может быть кислая ягода клюква, где она растет, когда ее лучше собирать. Несмотря на то, что ее принято было собирать поздней осенью, от автора мы узнали, что вкусной она становится, только полежав под снегом. В «Кладовой солнца» открывается и новое видение болота. Если раньше мы думали, что это просто темная и непривлекательная трясина, то от автора мы узнали, что болото хранит в своих недрах заряженный солнцем торф, которого «хватит для работы большой фабрики лет на сто». Нередко геологи называли болото «кладовой солнца».
Словно в сказке в произведении Пришвина предстают деревья и травы. Елочки в лесу похожи на людей. Они имеют чудные фигуры, могут грозить опасностью. Так, например, одна елка подняла свой голый сук, словно хочет погладить прохожего, а другой палкой она уже готовиться прихлопнуть тебя. Описание смены погоды также может нагнать страх на человека. По словам автора Блудово болото могло «зарычать, завыть и застонать». По одной легенде на болото когда-то упали два семечка: одно – от сосны, а другое – от ели. И выросли на одном месте два больших дерева. Стоят там они уже лет двести вместе. Как ветер завоет, начинают дружно качаться и стонать на все болото, словно живые.
По описанию природы в рассказах Пришвина можно сделать вывод, что автор призывает людей бережно относиться к природе, так как все ее частицы абсолютно живые. Такое же отношение автор проявляет и к животным. Он с любовью описывает все хозяйство сирот Насти с Митрашей. Так, каждое утро Настя «выгоняла свое любимое стадо». А Травка, собака лесничего, так любила своего хозяина, что и после его смерти жила под остатками дома.
По рассказу дети однажды решили сходить на болото за клюквой и разминулись по дороге. Митраша выбрал более тонкую, опасную дорогу, а Настя – широкую, проторенную. Митраша по дороге попал в беду, так как его затянула трясину, а Настя, найдя целое поле клюквы, забыла как о себе, так и о брате. На счастье там охотилась на зайца Травка. Она то и вытащила мальчика из болота. Более того, она признала в нем нового хозяина, словно учуяла в нем покойного Антипыча. С тех пор она Митрашу не покидала. Как и всякая добрая сказка «Кладовая солнца» имеет счастливый конец. Митраша был серого волка, который держал в страхе всю округу, он подстрелил, а Настя осознала свою жадность к ягодам и решила исправиться. Всю корзину с клюквой она отдала детям, эвакуированным из Ленинградаы
Объяснение:
так, попробуем
Объяснение:
Какими качествами должен обладать человек, чтобы совершить чудо? Таким вопросом, наверное, каждый из нас задавался. Наверное, он должен обладать навыками фокусника, чтобы показывать фокусы? Нет, конечно. Чудо человек создает, когда проявляет свою доброту, ласку заботу. У этого "Чудо—человека" должен быть подход к любому человеку. Нужно и максимальное терпение, чтобы узнать человека побольше. Чудо человек создает тогда, когда умеет правильно общаться с людьми и вызывает улыбку на лице даже самых хмурых людей на планете.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!". Вони були з'єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній "Пісні над піснями". Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в "Пісні над піснями". Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "Пісні над піснями"?". Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець".
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".
Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше". Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "Пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.