Відповідь: :Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на до тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують. Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки. Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго. Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.
Подробнее – на Otvet.Ws – https://otvet.ws/questions/6741784-tvir-ta-temu-idealnii-licar-aivengo-pomogite-pozhalusta.html
Пояснення:
Шпекин - С готовностью дает Хлестакову денег сразу после его "Не можете ли вы мне дать триста рублей взаймы?", ответив ему: "Почему же? почту за величайшее счастие. Вот-с, извольте. От души готов служить."
Лука Лукич - Вынимает и подает, дрожа, ассигнации на Хлестакова: "Не можете ли вы мне дать триста рублей взаймы?." Лука Лукич счастлив и спешно удаляется: "Ну, слава Богу! авось не заглянет в классы!"
Земляника Артемий Филиппович - не собирается давать взятку и "раскланивается с тем, чтобы уйти", но Хлестаков сам спрашивает: "Нет ли у вас денег взаймы — рублей четыреста?"
Бобчинский и Добчинский - не хотят давать деньги, у них попросту как всегда пустые карманы, но Хлестаков без всяких церемоний требует у них тысячу рублей: "(Вдруг и отрывисто.) Денег нет у вас? (громко и скоро). Взаймы рублей тысячу." Мнимый ревизор получает только 65 рублей и визитёры уходят со словами: "Извините, что так утрудили вас своим присутствием."
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.