Непокорный, смелый, вызывающий — Оскар Уайльд, как настоящий ирландец, сражался с замшелостью жизни не только экстравагантной одеждой, но и своими произведениями. Талантливый драматург, блистающий денди, казалось, он раскалял сердца. Оскар Уайльд производил впечатление человека, которому не нужно прикладывать много усилий для того, чтобы быть гениальным. Но так ли это было на самом деле?
Викторианская эпоха знаменательна материализмом и практицизмом, которые пришли на смену романтизму. Реализм разливался на страницах романов — длинных, нудных, серых и однообразных как зимнее лондонское небо. В противовес им — юмористические зарисовки Уайльда, Лира и Кэролла. Искусству не хватает абсурда, лёгкости, совершенства.
Этот пробел заполняет Уайльд. Он пишет для своей дочери сказки — лёгкие, поучительные, с принцами и волшебными героями. Сказки, в которых драматург отвечает на самые важные вопросы: что есть Красота, что есть Искусство.
Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
оскар уайльд соловей и роза
Непокорный, смелый, вызывающий — Оскар Уайльд, как настоящий ирландец, сражался с замшелостью жизни не только экстравагантной одеждой, но и своими произведениями. Талантливый драматург, блистающий денди, казалось, он раскалял сердца. Оскар Уайльд производил впечатление человека, которому не нужно прикладывать много усилий для того, чтобы быть гениальным. Но так ли это было на самом деле?
Викторианская эпоха знаменательна материализмом и практицизмом, которые пришли на смену романтизму. Реализм разливался на страницах романов — длинных, нудных, серых и однообразных как зимнее лондонское небо. В противовес им — юмористические зарисовки Уайльда, Лира и Кэролла. Искусству не хватает абсурда, лёгкости, совершенства.
Этот пробел заполняет Уайльд. Он пишет для своей дочери сказки — лёгкие, поучительные, с принцами и волшебными героями. Сказки, в которых драматург отвечает на самые важные вопросы: что есть Красота, что есть Искусство.