Главный герой произведения А.С.Пушкина «Пиковая дама» - Герман. Это молодой, интеллигентный, образованный человек. По специальности он военный инженер. Вопреки наличию хорошей профессии, Герман является гражданином со средним достатком. Он не может позволить себе лишних трат и довольствуется малым.
Отец Германа — обрусевший немец, который не оставил сыну богатого наследства.Его друзья, привыкшие к большим растратам, живут исключительно в своё удовольствие и частенько посмеиваются над рациональными тратами Германа. Герой желает поправить свое финансовое положение, и найти возможность обогатиться.
Источник: Образ и характеристика Германна в рассказе Пиковая дама Пушкина сочинение
Вечер, однако. И даже ночь.
Бежин луг
Жил-был какой-то писатель, по фамилии Тургенев. Шибко умно писал про природу, мать нашу, и нередко выезжал на охоту на кляче Серко в дремучий лес возле деревни Ярцы, Смоленской губернии. Однажды послала его жена настрелять какой-никакой дичи к ДР Лермонтова, чтобы блеснуть своими кулинарными перед городовым Хлестаковым, чтобы тот де не отбирал ружжо у мужа, потому как тот незаконно ввёз его из Египта, когда супруги отдыхали на Ямайке с сомалийскими пиратами. Шёл он, шёл и заблудился, каналья, не может понять, куда идти, везде черти мерещатся и всякие волки. Вышел к речке, видит--костёр горит и девки бегают, а ишо парнишки уху варят и матькаются нехорошими словами. Не стерпел Тургенев, шибко он это не любил, взял хворостину и давай лупить тех парничей почём зря, только искры полетели. Девки все разбежались, кто куда, а самый старший, Федька, каак даст в ответ по мысалу, что у того и колпак слетел и покатился по поляне в сторону Ярославского шоссе. Но охотник, он на то и охотник--не испугался и взвёл курки. Робятёшки и шары свои выпучили, и сказать ничё не могут, только смотрят исподлобья на старого охотника, не дай Бог выстрелит по задницам солью, вот больно-то будет! Но ничё, помирились кое-как, сели к костру и давай уплетать печёную картоху. Выпили, конечно, малость, как без этого. И давай травить анекдоты. Павлуха до того допился, что сел на Тургеневскую кобылу и поскакал в деревню за добавкой типа, а сам и не знает, куда ехать-то, влетел в речку и уснул в ней, всех карасёв перепугал и даже лягушек, которые тут же замолчали от такой неожиданной наглости не пойми кого. Илюха с Кирюхой танцевали гопак, смешно дрыгая своими тощими ногами, Тургенев давно уже смотрел сон про свою собакен Бима-Чёрное Ухо, а Костян, вылупив глазеги, смотрел вдаль и мечтал, как поедет на будущий год в Египет и познакомится там с Киркоровым, которого сильно любил и мечтал стать его сыном. Откуда-то появился Павлухо, весь мокрый, в тине и ошалелым взглядом уставился на сие безобразие, которое даже ему и не снилось...
...Ярко светила луна, бросая неприличные тени по всему Бежину лугу, догорал костёр, тут и там валялись пьяные нехристи, бормоча какую-то цыганщину. Бим, собакен, засунул свой язык обратно в хайло, брезгливо посмотрел на луну, деловито приподнял заднюю лапу, но передумал
и улёгся спать не солоно хлебавши.
Відповідь:
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»