Мене найбільше зворушили останні сторінки повісті, коли Климко вже майже дійшов до своєї станції. Незважаючи на те, що він був вкрай зморений від своєю ноші, душа його наче співала від передчуття того, що незабаром він побачить усіх тих, заради кого він відправився в такий важкий путь. Дома, дома!.. Уже дома – радісна думка відбивалася у такт його крокам. Але випадкова довга автоматна черга, що призначалася біглому солдату, перервала життя такого юного й такого величного душею хлопчини.
На мою думку, таке закінчення повісті "Климко" здатне зворушити будь-кого. Серце крається від розуміння того, якій відчай і біль відчув цей хлопець в останні секунди свого недовго життя...
Насколько я помню, три степени нахождения под землёй в царстве мрачного Аида. Асфоделевые луга(душонки обычных смертных) Элизиум(вроде Рая), было ещё что-то. Смерть древние греки воспринимали как неприятное, но ожидаемое явление. Существовало много точек зрения касательно того, что дальше происходило с душой умершего. Тогда как одни говорили, что, например, она могла так и остаться в могиле вместе с телом, другие же утверждали, что душа возвращается в наш мир и живёт в теле животных, или ценных плодов. Третья точка зрения гласит о том, что душа получала наказание, и его суровость зависела от того, как прожил жизнь усопший.
Семья – это самые дорогие и близкие люди. Для меня семья начинается с мамы. Мамина ласка, нежность, тепло окружают нас с первых дней жизни. Говорят, что женщина может добиться блестящих результатов на любом поприще. Она может принести немало пользы обществу, но самый важный и самый тяжелый труд ее жизни – это создание семьи. Мама – хранительница домашнего очага. На ее хрупких плечах держится весь дом: ей после работы нужно приготовить, накормить, убрать сделать уроки и еще сделать много дел. Иногда удивляюсь, как мама все успевает! В нашем доме всегда тепло, уютно и мне, и папе, и гостям, и даже животным. Я, конечно же, понимаю, что одна мама не сможет создать хорошую семью, ведь семья – это коллектив, и климат в семье должен создаваться всеми ее членами. Взаимо забота о каждом, доброта создают в нашей семье тепло, уют и благополучие.
Мене найбільше зворушили останні сторінки повісті, коли Климко вже майже дійшов до своєї станції. Незважаючи на те, що він був вкрай зморений від своєю ноші, душа його наче співала від передчуття того, що незабаром він побачить усіх тих, заради кого він відправився в такий важкий путь. Дома, дома!.. Уже дома – радісна думка відбивалася у такт його крокам. Але випадкова довга автоматна черга, що призначалася біглому солдату, перервала життя такого юного й такого величного душею хлопчини.
На мою думку, таке закінчення повісті "Климко" здатне зворушити будь-кого. Серце крається від розуміння того, якій відчай і біль відчув цей хлопець в останні секунди свого недовго життя...
Объяснение: