Формування характеру підлітка; вплив на його поведінку та світоглядні позиції сім’ї, школи, середовища тощо. Змужніння й дорослішання дитини як розширення її життєвого досвіду: поступової «належності до світу», де більша відповідальність, «де ніхто не має права легковажно, безвідповідально й нерозсудливо ставитися до життя», де суворіші закони та випробування. Самореалізація дитини. Стосунки ровесників (перше кохання й протистояння, суперництво друзів і самоствердження). Діалог поколінь, батьків і дітей, їх стосунків. Морально-етичні проблеми (чесність, підлість, байдужість, безвідповідальність та ін.). Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.
Объяснение:
Детство-это пора определяющая судьбу человека. Но дело в том,что когда человек маленький от него мало что зависит.В основном в детстве нас направляют родители.Родители могут быть как хорошими так и злыми,как добрыми так и ненавидящими собственных детей. В детстве как родители организут своего ребенка таким он и будет.Ведь в основном все навыки мы захватываем в детстве.
Милое,доргое,незабвенное детство! Скажет нам каждый взрослый,ведь по любому у всех есть поступки о которых они жалеют или хотят вернуть вновь. Например, кто то будучи уже взрослым с улыбкой вспоминает детский сад,школу,институт,первую любовь и конечно же моменты проведенные с друузьями,ах какие незабываемые моменты! Каждый помнит как все смеялись с приколов и подшучиваний над друзьями. Раньше проступки за которые вас сильно ругали родители,сейчас для вас просто милые воспоминания которые вы вспомиинаете с улыбкой.Разве это не мило?
Взаимоотношения могут всегда сильно отличатся.У кого то мир и порядок в семье,у кого то нету отца или матери,кому то горько от того что его родители считают никем,но пытаются добиться послушания и уважения к себе. Чаще всего родители думаю что раз они уже выросли имеют детей,значит опыт у них жизненный ,но не всегда так.Да,дети зелены,молоды,делают вагон ошибок,но также и быстро учатся.Особенно нужно обратить внимание что к каждому ребенку,свой подход.
У детей иногда бываю проблемы в жизни,и они не менее значительны чем у взрослых.Их нужно решать,а не отмахнуться от ребенка и послать его куда подальше со своими ''игрушечными,детскими'' проблемками. В итоге если родители так делают ребенок страдает и в итоге пытается сам что то порешать. Не удивительно что потом родители спрашивают детей,мол че такой самостоятельный,или че такой умный.Дети в конце концов замыкаются перед родителями,не желая им рассказывать о своих проблемах. Из за таких родителей которые так говорят детям,дети считаю себя неуверенными и понижают свою самооценку.
Объяснение: