Андрей Соколов – главный герой рассказа Михаила Шолохова “Судьба человека”. Он отважный сын своего народа. Рискуя жизнью, Соколову удалось сбежать из фашистского плена. Андрей смог оглушить немецкого майора и вернуться на родную землю. Подвигом было и то, что Соколов взял на себя ответственность за сироту Ваню, бедного беспризорного мальчика.
В рассказе Максима Горького “Старуха Изергиль” рассказывается о смелом герое по имени Данко. Ценой своей жизни он смог вывести народ из темного и страшного леса. Он вырвал из груди свое пылающее сердце и осветил людям путь. Однако люди не оценили подвиг Данко и скоро забыли героя.
Влітку я прочитав багато книжок, але найбільше враження я отримав від твору Михайла Шолохова «Доля людини». Основна тема якого це зображення трагічної долі простої людини під час Другої світової війни. В оповіданні відображено не тільки страшне зло війни, а й віра в добро, сподівання на краще майбутнє.
Автор звертається до форми розповіді від першої особи, чим підкреслює не вигаданість історії. Головний герой оповідання – Андрій Соколов. Він звичайна російська людина, яка винесла всі жахи війни і ціною власних втрат завоювала перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ще з дитинства доля Андрія була важкою: батьки та сестрички померли від голоду. Зустріч з Іриною стала для нього подарунком долі. Ірина, яка сама виросла в дитячому будинку, зрозуміла парубка. В їхньому житті складалося так, як вони мріяли. «Жили не гірше за людей. І діти радували.» Але війна зламала всі надії і мрії. Андрія призвали на фронт. Він терпляче зносив труднощі військового життя, розуміючи, що «нещасним бабам і дітлахам не солодше за нас у тилу було». Найстрашнішим випробуванням для Соколова стають роки у фашистському полоні. Йому довелося витримати важкі фізичні і духовні муки, тяготи. Але він вистояв, не втратив людської гідності, не став зрадником, рятуючи своє життя. Для Андрія зрадник – гірший за фашистів. Він здійснює в своєму житті перше вбивство, позбавляючи світ від мерзенного зрадника. «Мені стало недобре після цього, і страшенного захотілося руки помити, ніби я не людину, а якогось гада повзучого душив», – міркує Андрій після цього. Особиста трагедія – гибель дружини і дочок – надломила його сили, але він знайшов мужність жити і боротися далі. Раптом з’являється промінь надії: знайшовся син Анатолій. Але наприкінці війни він гине. І знову пустота і самотність. У таких ситуаціях люди часом губляться стають злими та жорстокими, але не Андрій Соколов. Він не зачерствів душею. Зустріч з маленьким сиротою Ванюшею, хлопчика з «світлими, як небушко, очима», у якого війна відібрала батьків, змінює життя Соколова. Він зігріває маленького хлопця батьківською турботою,віддає йому усе тепло своєї души і радіє тому, що може бути комусь потрібний.
Багато на своєму життєвому шляху довелося витримати Андрію Соколову, але він не озлобився на долю, на людей, а залишився людиною з доброю душею, чуйним серцем, здатним співчувати і любити. Тільки сильна духом людина може подолати усі негаразди. Образ Андрія Соколова, це приклад справжньої людяності і гідності.
Это полный твир хочешь чтото вырежи ну разбережся
Страдалец сохи - эпитет
Неволя залитая вином с нуждой - Эпитет или метафора
Нежная желость - эпитет
Риторический вопрос - Или нет в тебе жалости нежной Ко страдальцу сохи с бороной?
Вроде все.