ответ:Одним из ключевых моментов войны 1805 года, описываемой Л. Н. Толстым в романе, было Шенграбенское сражение. Чтобы свою армию от разгрома, Кутузов послал небольшой авангард генерала Багратиона для задержания французов. Разутые, голодные солдаты, измученные длительным ночным переходом по горам, должны были остановить армию неприятеля, в восемь раз сильнейшего. Это дало бы время основным нашим силам занять более выгодную позицию. Объезжая войска перед сражением, прибывший в распоряжение Багратиона князь Андрей с недоумением отмечал, что чем ближе к неприятелю, тем организованнее и веселее становился вид войск. Солдаты занимались своими будничными делами так спокойно, будто все это происходило не на глазах у врага и не перед сражением, где половина из них будет убита.
Но вот французы открыли огонь, битва началась, причем все происходило совсем не так, как представлялось князю Андрею, как преподавалось и говорилось в теории.
Он ведь мечтает о “своем Тулоне”,мечтает на глазах у всех совершить подвиг, чтобы, доказав свою силу и бесстрашие, окунуться в мир славы, стать знаменитостью. Но Шенграбенское сражение, а именно встреча с капитаном Тушиным, становится первой трещиной в системе взглядов князя. Оказывается, подвиг можно совершить, не подозревая об этом, не на глазах у других;
но князь Андрей еще не до конца сознает это.
Шенграбен, несомненно, сыграл положительную роль в жизни князя Андрея. Благодаря Тушину Болконский меняет свой взгляд на войну. Оказывается, война не средство достижения карьеры, а грязная, тяжелая работа, где совершается античеловеческое дело. Окончательное осознание этого приходит к князю Андрею на Аустерлицком поле.
Объяснение:
ответ:Одним из ключевых моментов войны 1805 года, описываемой Л. Н. Толстым в романе, было Шенграбенское сражение. Чтобы свою армию от разгрома, Кутузов послал небольшой авангард генерала Багратиона для задержания французов. Разутые, голодные солдаты, измученные длительным ночным переходом по горам, должны были остановить армию неприятеля, в восемь раз сильнейшего. Это дало бы время основным нашим силам занять более выгодную позицию. Объезжая войска перед сражением, прибывший в распоряжение Багратиона князь Андрей с недоумением отмечал, что чем ближе к неприятелю, тем организованнее и веселее становился вид войск. Солдаты занимались своими будничными делами так спокойно, будто все это происходило не на глазах у врага и не перед сражением, где половина из них будет убита.
Но вот французы открыли огонь, битва началась, причем все происходило совсем не так, как представлялось князю Андрею, как преподавалось и говорилось в теории.
Он ведь мечтает о “своем Тулоне”,мечтает на глазах у всех совершить подвиг, чтобы, доказав свою силу и бесстрашие, окунуться в мир славы, стать знаменитостью. Но Шенграбенское сражение, а именно встреча с капитаном Тушиным, становится первой трещиной в системе взглядов князя. Оказывается, подвиг можно совершить, не подозревая об этом, не на глазах у других;
но князь Андрей еще не до конца сознает это.
Шенграбен, несомненно, сыграл положительную роль в жизни князя Андрея. Благодаря Тушину Болконский меняет свой взгляд на войну. Оказывается, война не средство достижения карьеры, а грязная, тяжелая работа, где совершается античеловеческое дело. Окончательное осознание этого приходит к князю Андрею на Аустерлицком поле.
Объяснение:
КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович (27(15).07.1853–25.12. 1921) – письменник. Н. в м. Житомир у дворянській сім'ї (батько – суддя, мати – із польс. шляхетського роду). Навч. в Житомир. та Рівнен. г-зіях. 1871 вступив до Петерб. технологічного ін-ту, а 1874 перевівся у Петровську землеробську й лісну акад. (нині с.-г. академія) в Москві, з якої 1876 був виключений за участь у студентських революц. гуртках та антиурядову агітацію. Підтримував народників, але був проти тероризму. 1877 спробував поновити навчання в Гірничому ін-ті в Санкт-Петербурзі. Співробітничав зі столичними виданнями, зокрема – із ж. "Слово", де 1879 опублікував своє перше оповідання. Від 1879 до 1884 не раз був ув'язнений, відбував покарання на засланні, у т. ч. в Сибіру. У цей період написав низку оповідань про життя знехтуваних сусп-вом людей: "Чудная", "В дурном обществе", "Убивец", "Сон Макара" та ін. Від 1884 до 1896 жив у м. Нижній Новгород (нині місто в РФ). У цей період співробітничав із місц. і центр. газетами, працював в архів. комісії, видав свою першу книжку "Очерки и рассказы" (1886), встановив тісні стосунки з багатьма тогочасними письменниками, зокрема з Л.Толстим, А.Чеховим, М.Чернишевським. 1893, будучи за кордоном, познайомився з відомими народниками С.Кравчинським і Ф.Волховським.
1900 переїхав на постійне місце проживання до Полтави. Цього ж року Петерб. АН обрала його почесним акад., проте 1902 він разом з А.Чеховим відмовився від цього звання на знак протесту проти незаконного скасування виборів до АН Максима Горького (відмовився поновити це звання 1917).
Став літописцем нар. життя (4-томна автобіографічна кн. "Історія мого сучасника", 1906–22). Багато написав про укр. побут, к-ру, природу. Завжди відгукувався публікаціями на найважливіші події, що відбувалися у світі, Російській імперії та в Україні. Підтримав революцію 1905–1907, засудивши дії властей під час "Кривавої неділі" (9 січ. 1905) і особливо в подіях Сорочинської трагедії 1905. У газ. "Полтавщина" 1906 опублікував відкритого листа статському радникові Філонову, в якому вимагав суду над карателями. У наступному році вийшла у світ його кн. "Сорочинська трагедія". Правдиво висвітлював Бейліса справу, вже на початку Першої світової війни оцінив її як велику трагедію для європ. народів. Вітав Лютневу революцію 1917, але виступив проти Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, вважаючи його таким, що обмежує демократію та свободу. Ледь не став жертвою "червоного" терору у квіт. 1918, і лише втручання майбутнього голови РНК УСРР Х.Раковського врятувало йому життя. У роки громадянської війни в Україні 1917–1921 не підтримував жодну зі сторін, що боролися за владу. Однак із захопленням відгукувався про Н.Махна та його сел. армію. Вважав, що більшовикам, які захопили владу в Росії, не під силу побудувати соціалізм. Закликав більшовицьких лідерів відмовитися від проголошеного ними хибного шляху.
П. у м. Полтава.
Після його смерті рад. влада, комуніст. партія і особисто В.Ленін, враховуючи активну боротьбу К. із самодержавством, переслідування його царськими властями, безапеляційно зарахували його до палких прихильників більшовизму.