Объяснение:
Потому что рукотворные памятники людям быстро ветшают и разрушатся со временем, а нерукотворные - стихи, песни, романы и т.д - останутся в памяти народа надолго, иногда и навсегда.
ответ: Головний герой у новорічну ніч отримує листа з Порт-Артура від своєї давньої коханої. Хома занурився в егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відсторонившись від усього світу: «Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником... Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!».В конверті міститься кілька листків та сойчине крило, яке навіює бурю спогадів про недалеке минуле. Цей лист від Манюсі — жінки з якою пов'язані найтрепетніші переживання Хоми, або як вона називала його — Массіно.
Лист умовно можна поділити на три частини:
Роздуми Мані про своє життя, помилки та колізії, які сталися у ньому. Головна думка цієї частини вкладена у ці слова, які звучать ніби крик душі: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».
Ця частина розповідає про час від знайомства до від'їзду. Манюся почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила раніше за неï і убила нещасну сойку з рушниці, а потім довго плакала. Одне крило вклала у лист до Хоми, інше залишила у себе.
Опис поневірянь Мані. З домівки вона тікає з Генрисем, який розповідає їй про багатого батька, те що вони одружаться, вернуться в підгальське село та спровадить до себе тата. Але насправді Генрись виявився злодієм, який обікрав тата Мані. Батько, вважаючи, що це зробила дочка, помер з горя через три місяці після втечі. Коли банда гастролювала в Одесі, Генрись пропав. Маню забрав голова банди — Зигмунт, якого згодом арештували в Нижньому Новгороді. Жінка відправилась до Москви, в поїзді зустріла Володимира Семеновича. Це був чудовий чоловік, але, засумувавши, він почав грати в азартні ігри, в яких він програв її Никонору Ферапонтовичу. Одного разу їх в дорозі спіймали — його вбили, її до себе взяв ватажок Сашка. Коли ватагу знайшла міліція, капітан Серебряков привіз її до себе. Від нього вона втекла, сіла на перший поїзд, ним їхали війська на війну з Китаєм. В Порт-Артурі вона жила з Миколою Федоровичем, який вже був при смерті коли вона писала лист.
Объяснение:
А. Н. Островский в драме «Гроза» раскрывает духовный мир главной героини от воспоминаний о волшебном детстве, беззаботной юности, трудностях замужества до трагического финала. Что послужило причиной броситься в Волгу с обрыва? Случайна ли гибель Катерины или была возможность избежать рокового шага? Поиск ответа на вопрос: «Почему погибла главная героиня?» – размышление о противоречивости и сложности человеческой натуры.
Катерина отличается от обывателей Калинова своим нравом. Наделенная от природы своеобразным характером, она руководствуется в поведении не внешними обстоятельствами, а чувством справедливости, жаждой свободы. Катерина – глубоко искренняя натура, поэтическая.
Истоки становления характера лежат в овеянном поэзией девичестве. Родительский дом для героини – райское место, где царила забота, радость молитвы. Выращивание цветов, занятия рукоделием, посещение храма – вся эта атмосфера воспитала в Катерине впечатлительность, веру в неминуемое наказание за земные грехи в загробном мире. Героиня верит в Бога искренне и глубоко: переживает восторженное наслаждение миром. Воспитанная в духовной среде, Катерина дышит свободой, приемлет демократизм, уважает человеческую личность.
Семейный уклад в родительском доме отразился на твердости в поступках и волевой решительности. Замужество героини – резкая перемена действительности, драматическое мировосприятие. «Темное царство» духовного заточения с суровым религиозным духом – дом Кабановых для Катерины.
Зависимость от свекрови, готовой растоптать человеческое достоинство, оскорбить, героиня почувствовала с первых минут пребывания в семье мужа. Перенося по-христиански унижения, она не встречает поддержки со стороны мужа. По-своему Тихон жалеет жену, любит, но понять внутренний мир Катерины не в силах. Герой оказывается в тисках деспотизма родной матери и не в силах этому обстоятельству противостоять.
Жизнь героини в убогой обстановке под давлением Кабанихи «увяла для героини становится чувство одухотворенной любви к деликатному и скромному Борису, отличавшемуся своей образованностью. Сродни для нее оказался тот факт, что Борис сознательно терпит самодурство дядюшки, подчиняет себя его капризам. Критик Н.А. Добролюбов утверждал, что Катерина полюбила Бориса «больше на безлюдье». Если бы не обстоятельства, тяготившие героиню, она бы трезво оценила недостатки слабохарактерного Бориса.
«Стою над пропастью, и меня кто-то туда толкает, а удержаться мне не за что”, – признается Катерина. Моральная ценность ее представлений не соответствует тому миру, в котором она существует. Трагическая безысходность толкнула Катерину на гибель.
Нерукотворные памятники сотворенные природой крепче потомучто, стоит разрушить один, из этой разрухи благодаря природным явлениям образуется новый, а рукотворные построенны руками человека, от рук человека и погибнут