ответ:Образ драматурга, особливо в позиції з життям інших класиків золотого століття, Сервантеса і Лопе де Веги, бідна зовнішніми подіями і фактичними даними.
Кальдерон народився в Мадриді, в родині Дона Дієго Кальдерона, секретаря казначейства, дворянина середньої руки. Мати майбутнього драматурга, Анна Марія де Енао, була дочкою зброяра, родом з Фландрії. Батько готував Кальдерона до духовної кар'єри: він здобув освіту в мадридській єзуїтській колегії, також навчався в університетах Саламанки і Алькала-де-Енарес.
Однак у 1620 Кальдерон залишив навчання заради військової служби. За деякими відомостями, в 1625—1635 роках Кальдерон служив в іспанських військах в Італії і Фландрії, однак є свідчення і про його перебування в Мадриді в цей період. Коли драматург Кальдерон дебютував п'єсою «Любов, честь і влада» (ісп. Amor, honor y poder, 1623), на час смерті свого великого попередника і вчителя, Лопе де Вега, що сталася в 1635 році, вже вважався першим драматургом Іспанії. Крім того, він отримав визнання при дворі. Філіп IV посвятив Кальдерона в лицарі ордена Св. Якова (Сантьяго) і замовляв йому п'єси для придворного театру, влаштованого в нещодавно збудованому палаці Буена-Ретіро. Кальдерону були надані послуги найкращих на той час музикантів і сценографів.
У п'єсах, написаних під час перебування Кальдерона придворним драматургом, помітно використання складних сценічних ефектів. Наприклад, п'єса «Звір, блискавка і камінь» (La fiera, el rayo y la piedra, 1652) була представлена на острові посеред озера в палацовому парку, а глядачі дивилися її, сидячи в човнах. У 1640—1642 рр., виконуючи військові обов'язки, Кальдерон у складі роти кірасир, сформованої графом-герцогом Оліварес, брав участь у придушенні «Повстання женців» (національно-сепаратистського руху) у Каталонії.
У 1642 році за станом здоров'я він залишив військову службу і через три роки удостоївся пенсії. Надалі він став терціарієм ордену Св. Франциска, а в 1651 році Кальдерон був висвячений на священика; ймовірно, це було викликано подіями в його особистому житті (смерть брата, народження незаконного сина), про які збереглося мало достовірних відомостей, а також що почалися гоніннями на театр. Після рукоположення Кальдерон відмовився від творів світських п'єс і звернувся до autos sacramentales — алегоричних п'єс на сюжети, запозичені головним чином з Біблії і Священного Передання, драматично ілюструє таїнство Євхаристії. У 1663 році він був призначений особистим духівником Філіпа IV (королівським капеланом); цю почесну посаду за Кальдероном зберіг і наступник короля, Карл II. Незважаючи на популярність п'єс і вподобань королівського двору, останні роки Кальдерона пройшли в помітній бідності. Згодом помер.
Період розчарувань (1641—1651)
Психологічна криза Кальдерона — митець приймає сан священика.
На 41-і роки припадають найгостріші розчарування в житті як Кальдерона, так і всієї тогочасної Іспанії. Тільки розпочався 1640 рік, як спалахнув заколот у Каталонії, що розпочав важку, криваву громадянську війну, яка одразу ж набула широкого резонансу в Європі. У бойових діях активну участь брав і письменник. Відомо, що король, який цікавився його пером більше, ніж його шпагою, звільнив драматурга від військової служби до завершення нової п'єси. Але Кальдерон, надзвичайно педантичний і вимогливий у питаннях честі, поспішає із завершенням п'єси (для цього йому вистачило 8 днів), і вирушає виконувати свій військовий обов'язок. Протягом усієї воєнної кампанії Кальдерон хоробро б'ється в загоні під керівництвом графа Олівареса і виявляє себе гідним і сміливим воїном.
1642 року він про відставку, мотивуючи своє прохання хворобою, неспроможністю володіти зброєю, а також втратою на війні брата Хосе. Кальдерон отримує відставку в грудні.
Объяснение:
Вводя в повествование женские образы, Н.В. Гоголь подчеркивает, что в центре внимания находятся не только чиновники, но и другие слои населения. С женских образов автору удалось расширить картину описываемого, поднять не только общественные, но и семейные проблемы.
Анну Андреевну и Марью Антоновну можно назвать довольно важными персонажами. С их раскрывается порочная сущность светского общества. Мать и дочь думают лишь о том, как хорошо выглядеть, как преподнести себя в обществе. Для героинь приезд ревизора становится необычным явлением, поскольку в городе не так часто появляются новые лица. Марья Антоновна и даже замужняя Анна Андреевна рассматривают ревизора как любовный объект. Им важно только то, что он является влиятельным человеком в Петербурге, им нет дела до его внутренних качеств. Мать и дочь воспринимают друг друга как соперниц, поэтому постоянно ссорятся и спорят друг с другом, что вновь доказывает, что социальный статус в светском обществе намного важнее семейных отношений.
Служанку, Пошлепкину, жену унтер-офицера, жену Хлопова, жену Коробкина и гостьи можно назвать эпизодическими персонажами.
Служанка выполняет прихоть Анны Андреевны и бежит посмотреть на ревизора, чтобы передать Анне Андреевне информацию о нем.
Февронья Петровна Пошлепкина – слесарша. Несмотря на то что городничий незаконно отдал мужа героини в солдаты, образ слесарши не вызывает никакого сочувствия у читателя, поскольку она бескультурная, невежественная женщина.
Жена унтер-офицера Иванова появляется в повествовании сначала как внесценический персонаж: читатель узнает, что за последние 2 недели была высечена жена унтер-офицера. Когда к Хлестакову, которого приняли за ревизора, приходят с жалобами, жена унтер-офицера сетует на городничего, который ни за что высек ее. Образ унтер-офицерской жены выполняет несколько функций: во-первых, демонстрирует произвол власть имущих, во-вторых, демонстрирует порочность простых людей, ведь героиня просит денежную компенсацию за то, что ее высек городничий.
Жена смотрителя училищ Хлопова, жена отставного чиновника Коробкина и другие гостьи появляются в повествовании, когда появляется новость о том, что Хлестаков, которого приняли за значительное лицо, сделал предложение дочери городничего Марье Антоновне. Некоторые жены чиновников приходят со своими мужьями, чтобы поздравить семейство Сквозник-Дмухановский и получить выгоду от знакомства с ними. Они наполнены завистью, однако, чтобы добиться собственных корыстных целей, они пускают в ход лесть. Н.В. Гоголь показывает, что жены чиновников ничем не отличаются от своих мужей.
Жена Хлопова выполняет и другую функцию: Н.В. Гоголь намекает, что именно она является главой семейства Хлоповым, так как она намного свободнее ведет себя в обществе, чем ее муж Лука Лукич Хлопов.
Еще одни женские образы являются внесценическими: жена Добчинского, дети которых похожи не на Добчинского, а на Ляпкина-Тяпкина; дочери Ляпкина-Тяпкина, от которых внешне хочет отличаться Марья Антоновна; дочь Земляники, купеческая дочка, с которой «перемигнулся» Хлестаков до того, как его приняли за ревизора.
Одними или несколькими деталями раскрывая женские образы, Н.В. Гоголь смог продемонстрировать образ уездного города N со всех его сторон.