найбільш вірогідно, що ви хотіли цитати не самого джима, а про джима або такі, що якось характеризують його. ось:
"-джім тут нам може стати в пригоді, як ніхто, - сказав лікар. - матроси не криються перед ним, а він хлопець спостережливий. - гокінсе, я на тебе великі надії, - додав сквайр. мене аж розпач узяв від цих слів: я дуже боявся, що несправджу їхньої довіри, хоч завдяки щасливому збігові обставин саме мені випало врятувати їм життя." " - ти добрий хлопак, джіме, - сказав він. - але зараз ви всі зав'язані мертвим вузлом, далебі. що ж, ти можеш здатися на бена ґана - бен ґан знає, що робити." " - докторе! капітане! сквайре! агов, гантере, це ви? - почули ми чийсь голос. я підбіг до дверей і побачив джіма гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл."
" - ну, коли ти вже тут, джіме, то я скажу тобі, що в мене на думці. ти мені завше був до душі, бо ти хлопець хвацький. дивлячись на тебе, я згадую, що і я колись був такий молодий та гожий. мені весь час хотілося, щоб ти пристав до нас, одержав свою частку скарбів і помер заможним паном, і ось ти, лебедику, і прийшов."
" - і це ще не все, - докинув корабельний кухар. - він, побий мене грім, той самий хлопчисько, що потяг карту зі скрині біллі бонса. через цього джіма гокінса геть усі наші нещастя! "
"але слухай, джіме, - я тобі, а ти мені: ти у свою чергу вирятуєш довгого джона від шибениці. мене це страшенно вразило: тож які мусять бути кепські в них справи, коли цей старий піратюга, їхній заводій, хапається за будь-яку соломинку! - що зможу, те зроблю, - пообіцяв я."
"мені до душі цей хлопчисько. кращого за нього я не зустрічав. він більше схожий на чоловіка, ніж такі щури, як ви"
" - джіме, - урвав мене лікар, і голос йому як стій змінився. - джіме, я цього не можу допустити. гайда через паркан і тікаймо! - докторе, - відповів я, - але ж я дав слово честі."
" - заходь, джіме, - сказав каштан. - ти, по-своєму, й непоганий хлопець, але зі мною ти навряд чи коли ще підеш на море, бо ти, як на мене, надто вже мазунчик, в усьому тобі таланить "
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої