Действие происходит в стране берендеев в доисторическое время. Пролог на Красной горке, вблизи Берендеева посада, столицы царя Берендея. Первое действие в заречной слободе Берендеевке. Второе действие во дворце царя Берендея. Третье действие в заповедном лесу. Четвертое действие в Ярилиной долине.
ПРОЛОГ
ЛИЦА:
Весна — Красна.
Дед — Мороз.
Девушка — Снегурочка.
Леший.
Масленица — соломенное чучело.
Бобыль Бакула.
Бобылиха, его жена.
Берендеи обоего пола и всякого возраста.
Свита Весны, птицы: журавли, гуси, утки, грачи, сороки, скворцы, жаворонки и другие.
Начало весны. Полночь. Красная горка, покрытая снегом. Направо кусты и редкий безлистный березник; налево сплошной частый лес больших сосен и елей с сучьями, повисшими от тяжести снега; в глубине, под горой, река; полыньи и проруби обсажены ельником. За рекой Берендеев посад, столица царя Берендея: дворцы, дома, избы — все деревянные, с причудливой раскрашенной резьбой; в окнах огни. Полная луна серебрит всю открытую местность. Вдали кричат петухи.
Тема взаимоотношений природы и человека так или иначе прослеживается во всех произведениях Виктора Астафьева. Писатель глубоко и тонко чувствует, как важно человеку беречь природу, относиться уважительно к ее законам. В рассказе «Васюткино озеро» природа предстает как чувствующее ранимое существо, живущее своей собственной жизнью, с которой неразрывно связана жизнь человека.
С развитием цивилизации человек все больше и больше теряет связь со своими корнями, с источником жизни. Алчность и ненасытность приводят к тому, что человек все дальше уходит от матушки-природы. Вместо того, чтобы с благодарностью принимать ее щедрые дары, он требует все больше и больше, нещадно эксплуатируя землю.
Васюткин дедушка понимает, что человеческая жадность приводит к тому, что ресурсы земли истощаются. Он говорит: «Раньше жили, как бог прикажет, и рыба тучами ходила. А теперь пароходы да моторки всю живность распугали». Также и Васютка, воспитанный на дедушкиных и отцовских рассказах, но все же представитель нового поколения, не всегда думает о последствиях своих поступков. Например, услышав надоедливый крик кедровки, Васютка тут же что не может он долбануть птицу, даром что ружьё в руках». Не стреляет он только потому, что бережет патроны.
Горький опыт Васютки показывает, насколько мудрыми и правильными были советы старших. Идя в тайгу, Васютка берет с собой краюшку хлеба не потому, что собирается в лесу поесть, а потому, что так заведено, и чтобы мать не сердилась. Именно поэтому с собой оказываются у мальчика и спички, и ножик. Заблудившись в тайге, Васютка припоминает все рассказы старших. Благодаря тому, что уже с детства он был опытным таежником, Васютка смог добыть и приготовить утку, развести костер в сыром лесу. Благодаря своим познаниям мальчик сумел найти озеро, которое долгое время спустя было названо его именем и даже отмечено на карте. Это озеро и его: Васютка сообразил, что оно проточное, потому что в озере водится речная рыба, и смог выйти к Енисею.
Рассказ о приключениях Васютки в тайге показывает читателю, как важно любить природу и уважать ее законы. Современный человек уже слишком оторван от земли, он слишком высокого о себе мнения. Человек должен быть для природы не бездумным и безответственным царем, но мудрым и благодарным сыном. Природа и человек неразделимы, и только в гармонии с природой человек может прожить полноценную и счастливую жизнь.
Іван Карпенко-Карий – український письменник, драматург, актор, являється автором багатьох творів, одним із яких є – п’єса “Сто тисяч”. Навіть із самої назви, можна зрозуміти про що буде розповідатися.
Тому я хочу розповісти вам, про те що відбувалося у цьому творі, про головну думку яку автор намагався донести читачам і про те що, деяка частина людей на даний момент, гроші цінить більше ніж людське життя.
Головним героєм твору є Герасим Никидимович Калитка. Це дуже жадібний та скупий чоловік, якому гроші та земля важливішіза рідних. Одного дня коли його жінка попросила взяти коня, щоб з’їздити до церкви, він відмовив їй, і сказав щоб йшла пішки, тому що кінь працює 6 днів в тиждень, а сьогодні неділя, тож він повинен відпочивати, щоб в робочі дні приносив більший прибуток.
Одного разу до Калитки прийшов невідомий йому чоловік, який запропонував сто тисяч фальшивих грошей за п’ять справжніх. Звісно Герасим погодився на цю пропозицію. Никидимович робив все як говорив єврей, навіть йому прийшлося обманювати свого сина заради грошей. Він настільки жадібний, що затянув у цю аферу навіть свого кума – Савку. Єврей його обманув,
він дав йому не просто фальшиві гроші, а звичайнісінькі папірці.
Після цього Калитка обанкротився і вирішив покінчити з життям. Він взяв мотузку та пішов у ліс. Але спроба повіситись, виявилася невдалою, тому, що одному чоловікові удалося цьому запобігти.
Після цього він ще й зрадів, тому, що помилкова віддав єврею не п’ять тисяч, а три. Але не дивлячись на це, невідомий все рівно вийшов у плюс.
Але не дивлячись на те, що Герасим хотів проміняти гроші на своє життя, я позитивно ставлюся до цього твору, тому, що ця п’єса є трагікомедією, яка поєднує в собі трагічну подію з життя головного персонажу та висміювання його глядачами. Ця трагікомедія є повчальною, тому не слід сприймати це близько до душі, а просто не бути як Калитка та не повторювати його помилок.
Тому, якщо ви не хочете закінчити, як Калитка, то слід розуміти, що гроші це і є ті самі звичайнісінькі папірці, за які не можна купити справжнє щастя.
Можна зробити висновок, що Герасимові гроші та земля важливіші не просто за своїх рідних та близьких, а навіть за своє життя. Отже, автор ніби висміює, а проте серйозно попереджає нас про небезпеку брудних грошей, які калічать душі людей, іноді змушують покінчувати з життям, спотворюючи моральні основи, від яких залежить здоров’я нації.