ответ:Алегоричним є художній образ, який приховує реальну особу (явище, предмет) за до конкретних асоціацій.
Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.автор створює досить поетичний образ коня , який прагне свободи, але залишається в неволі, хоче самовиразитися, але, скутий сірим буденним життям, залишається серед натовпу, дозволивши собі лише один день вільного життя.
Объяснение:
На перший погляд, оповідання Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало" сприймається як певна казка про скривдженого гордого коня, який смиренно вибачає цю кривду людям і з "винуватою довірливістю" повертається до них після стихійної втечі.
Може, кінь вже й заспокоївся, але моє серце, розтривожене душевними злетами і падіннями Шептала, не зможе заспокоїтися ще довго. Ні, це зовсім не казка з мирним закінченням. Це — оповідь-символ, де за алегорією криється спотворене обличчя цілого моїх співвітчизників. Під тиском суспільних обставин вони виробили захисну ідею життя: "Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки".
Але чи не лукавлять вони, кажучи "до часу", "прикинутися скореним, лишившись в душі вільним"? Письменник через поведінку коня Шептала доводить, що, хоч у душі вони і відчувають свою винятковість, але "владна Степанова рука" примушує їх не зважати на "п'янкий дух забутої волі, що крізь сотні поколінь". Ні усвідомлення своєї "чистої, прекрасної білизни", ні глибокий розум, що дається тільки "білим коням", ні відважна одчайдушність, ні тріумф об'єднаної з природою душі на свободі — ніщо не в змозі подолати гірку правду життя приниженої особистості: "А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким голову між двох жердин загороді" і задрімавши після "нерозумної блуканини".
І ми розуміємо, що перед нами — людська душа, трагедія її деформації, роздвоєння в умовах такого ж деформованого суспільства. Скільки таких особистостей, переживши "найкращі хвилини життя", ладні знов "ласкаво ткнутися мордою в його [Степанові] замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить"!
Объяснение:
В некотором царстве. Выражение, часто встречающееся в русских народных сказках в значении: далеко, в неведомой дали. Используется в зачине сказки. Мать зеленая дубравушка.Олицетворение (художественный прием). Ласково нежное обращение к лесу, идущее из глубины народной души. Как бы он нам звону не задал. Строго выговаривать, сильно бранить, беспощадно громить.